Правий та лівий береги єдиної Гетьманщини: галицьке коріння Конотопської сотні

Генеральний опис Лівобережної України — це одне з базових джерел, знайомство з яким не залишає сумнівів, що козаки були саме нобілітетом (хранителями політичних традицій аристократичної республіки): мали власність, зокрема маєтки, які передавали у спадок; користувалися становими привілеями та відстоювали їх.

 

Презентоване видання містить близько 500 документів з Генерального опису, що стосуються козацької старшини та духовенства Конотопа, а також короткі довідки про найвпливовіші роди конотопської шляхти та духовенства. Передмову написав упорядник видання, чернігівський історик Олександр Тригуб.

 

Тож про новий етап дослідження українського козацтва, про козацький Конотоп та зв’язок із козацькою Галичиною, що, без сумніву, є однією з яскравих сторінок Козаччини України, й вели мову учасники зустрічі у львівських стінах історичної пам’ятки, де витає дух Михайла Грушевського. 

 

У розповідях гості Львова донесли образ рідного козацького сотенного міста Конотоп як одного з потужних духовно-героїчних осередків Ніжинського полку. 

 

Про діяльність благодійного фонду «Спадок Гетьманщини» розповіла заступниця голови Аліна Іващенко. Зокрема, вона зупинилася на його найбільш вагомих проєктах.

 

Це — будівництво двох шкіл у районі Загребелля, зведення Собору Різдва, спорудження Пантеону пам’яті на честь загиблих героїв сучасної російсько-української війни. 

 

Також в арсеналі роботи Фонду є видання унікальної «Конотопської абетки».

 

«Уже три роки на початку навчального року кожен першачок отримує в подарунок цю книжку, — розповіла Аліна Іващенко. — До речі, вірші у «Конотопській абетці» написані Людмилою Горовою, авторкою слів відомої пісні «Враже». 

 

А що дізнались львів’яни про науковий проєкт «Спадок Гетьманщини. Конотопщина козацька» та його книги?

 

Друге видання «Місто Конотоп у матеріалах Генерального опису Лівобережної України 1765—1769 років» базується на даних першого перепису населення Гетьманщини, що був проведений у 1765—1769 роках управляючим Малоросії (як тоді зверхньо москва називала Україну) Петром Рум’янцевим. 

 

«Опис містить дані про 3,5 тисячі населених пунктів та списки їхніх мешканців і стосується козацької старшини та духовенства Конотопа. Чимало конотопців можуть знайти тут свої прізвища, своїх сусідів, друзів, кумів, — розповіла Аліна Іващенко. — Надзвичайно цікаво, коли ти дізнаєшся, ким був твій прапрапрадід, і це читання затягує, як якісний детектив». 

 

До речі, першу книгу — «Ревізії Конотопської сотні 30—40-х рр. XVIII ст.» — презентували 20 березня 2023 року, її включили до списку «Лідерів літа» книжкового ярмарку KyivBookFest.

 

Це видання презентувала у Львові в жовтні минулого року дослідниця Гетьманщини, членкиня Національної спілки журналістів України Зоя Шалівська.

 

Вона провела тут низку зустрічей: у міській медіатеці, зі старшокласниками ліцею ім. Василя Симоненка, у Державному меморіальному музей Михайла Грушевського, де саме тоді проходили урочистості з нагоди дня його народження. Слухачі дізнались про багатогранну діяльність фонду «Спадок Гетьманщини», спрямовану на духовний розвиток краю.

 

На нещодавньому ж заході у Львові пані Зоя розповідала про звитягу козаків, які отримали блискучу перемогу над військом магната Доморацького 1652 року та розгромили полчища московитів у знаменитій Конотопській битві 1659 року.

 

Цікаво, що саме Конотопській битві присвятив свою останню роботу — в дев’яносторічному віці — відомий львівський художник Володимир Патик. 

 

«Чомусь йому (Володимиру Патику. — Ред.) захотілось намалювати Конотопську битву, — згадує вдова художника Рома Патик. — То вже не було таке вогнище, яким він горів у 60-х, 70-х, 90-х роках, то вже тліла ватра, але тим останнім полум’ям він хотів «заспівати» саме Конотопську битву».

 

Цю картину Володимира Патика львів’яни подарували благодійному фонду «Спадок Гетьманщини» — Конотопу.

 

Нагадаємо, Конотопська битва 1659 року, між військами гетьмана Івана Виговського та Кримського ханату з одного боку і московським військом — з іншого, точилась біля міста Конотоп.

 

Це вважається одним із ключових епізодів російсько-української війни 1658—1659 років та вирішальною битвою в першій московсько-українській війні, де колишні союзники і військові партнери — Гетьманат і Московська держава — уперше стали ворогами. 

 

Москва сепаратно, без відома української сторони, уклала перемир’я з поляками, що деактуалізувало подальше партнерство.

 

А коли почалися спроби втручання у внутрішнє життя, то напруження посилилося. Справа дійшла до війни.

 

Конотоп став вирішальною, кульмінаційною подією в цій війні, яка тривала до того з перемінним успіхом. Сили були нерівні з точки зору потенціалу.

 

Московська держава мала більшу площу, кількість населення й мілітарний потенціал, у рази більший, ніж Гетьманщина. Але козацька зовсім молода держава показала, що вона цілком конкурентоздатна у збройній боротьбі, звичайно, із залученням союзників. 

 

Також на зібранні у Львові зав’язалась цікава дискусія щодо необхідності повернення до козацького адміністративного устрою.

 

«Нам треба повернути або створити, чи перестворити, український «дизайн» наших територій. Ми не можемо жити в двадцяти областях, що були створені УРСР, — вважає історик та телеведучий Ростислав Мартинюк. — І презентована сьогодні книга просто волає, аби ми відновили повноту української влади над територіями».

 

Таку проєкцію — мапу саме українського переоблаштування та адміністрування територій нашої держави, виконану картографом Андрієм Лозою, — львівські музейники отримали у подарунок від Ростислава Мартинюка.

 

Директорка Львівського меморіального музею імені Михайла Грушевського Марія Магунь з болем у серці зазначила, що нині дуже багато воїнів повертаються додому на щиті.

 

«Але як не буде тої оборони, то не буде нас, не буде Української держави», — зазначила Марія Магунь.

 

Загалом учасники цікавого дискурсу сходяться в позиції, котру свого часу висловив «УМ» упорядник книги, кандидат історичних наук Олександр Тригуб.

 

«Дослідження генеалогічного дерева сьогоднішніх нащадків славних козацьких родів — це фундамент, що дає краще розуміння себе й упевненість у власній унікальності. Завдяки цим дослідженням ще чіткіше прослідковуються історичні паралелі наших попередніх героїчних битв за незалежність від московитів із сьогоднішньою жорстокою війною. Я б відзначив такі ж самі звірства і знущання. Також одним із головних висновків роботи над цією книгою можна вважати те, що сьогодні на українських істориків лягає величезна відповідальність: потреба занотовувати, запам’ятовувати всіх наших сучасних героїв. Бо максимум усього три покоління пам’ятають імена своїх мужніх предків — сподвижників свободи й незалежності», — переконаний Олександр Тригуб.

 

Козацький Конотоп, без сумніву, — одна з яскравих сторінок героїчної України. На теренах Східної Європи Конотопська козацька республіка проіснувала 150 років.

 

Загалом Гетьманщина, козацька держава, за культурним розвитком стояла на одному рівні з найбільш розвиненими європейськими країнами. А козаки як військова шляхетська верства отримували освіту й у вітчизняній Києво-Могилянській академії, і за кордоном.

 

Саме з аналізу презентованих видань видно, що політика московської влади була спрямована на економічне та духовне нищення краю, а російська церква активно та послідовно зросійщувала українське населення.

 

Тож сьогоднішній антимосковитський опір черпає свою силу з потужного джерела козацького духу. Переможного джерела.