«Рідний край» і Гадяч. Як прапраправнук міського голови досліджує газету, редакторкою якої була Олена Пчілка

Не кожен знає, що Ольга Петрівна Косач, більш відома як Олена Пчілка, — з роду Драгоманових, мати письменниці-інтелектуалки, яку всі знають за псевдонімом Леся Українка, — була редакторкою.

Газета, якою опікувалася, мала назву «Рідний край», а попередньо — «Газета Гадяцького земства».

Про це розповідає Олексій Новіков, очільник громадської спілки «Українська культурна спадщина», директор Центру вивчення сімейної історії «Метрика».

Співрозмовник є ініціатором видання репринтного 14-томного видання «Газета Гадяцького земства, 1906—1919 рр.», яке дає змогу провести паралелі між подіями понад 100-літньої минувшини і зовсім недавніми.

Центр Гетьманщини і родинне гніздо Драгоманових

— Пане Олексію, нагадаймо про те, чим важливий був Гадяч в історії України, щоби нині всі зацікавилися, яку газету видавали там сто років тому.

— Гадяч споконвіку був у центрі багатьох подій. Певний період місто було не тільки сотенним, пізніше —полковим, а й політичним центром Гетьманщини, її столицею. Саме в цей період відбулася знакова для Лівобережної України подія — підписання Гадяцького договору між Гетьманщиною і Річчю Посполитою. Це сталося 16 вересня 1658 року за Івана Виговського, наближаємося до 365-ліття цієї дати.

Гадяч — це й мала батьківщина видатної українки, письменниці, громадської діячки, націоналістки Ольги Петрівни Косач, яку більшість людей знає як Олену Пчілку. Вона народилася  1849 року в родині дворянина, представника давнього козацького роду Петра Якимовича Драгоманова. До речі, 174-річчя матері Лесі Українки відзначатимемо 17 червня.

Представники родини Драгоманових зробили, без перебільшення, величезний внесок в культуру. Найяскравішими її представниками були старший брат Олени Пчілки Михайло Драгоманов — український публіцист, історик, філософ, економіст, літературознавець, фольклорист, та Лариса Петрівна Косач-Квітка (Леся Українка) — письменниця, перекладачка та культурна діячка.

Саме в Гадячі в буремному 1917 році Олена Пчілка на запрошення Гадяцького земського зібрання посіла посаду головної редакторки «Газети Гадяцького земства», у подальшому відомої як «Рідний край».

— Ціна номера газети у проміжку 1906—1919 років була і 2 копійки, й 1 карбованець. Про що це свідчить?

— У роки виходу газети, 1906—1919 рр., відбулося багато подій, які сприяли інфляції. Можемо порівняти вартість номера газети з іншими цінами. Так, станом на листопад 1917 року заробітна плата секретаря волосної управи становила 100 карбованців (ГГЗ № 109 від 20.11.1917 р.), а будинок з городом 3 тис. кв. саженів коштував 50 тисяч карбованців (ГГЗ № 111 від 28.11.1917р.).

За карбованець номер газети продавали у 1919-му. Варто враховувати те, що емісія (випуск в обіг нових грошових знаків) «донского рубля», який був в обігу денікінської влади, тільки за перший квартал того року проводилася двічі.

Мовні перевертні понад 100 років тому

— «Я не розумію, як можна не знати мови свого народу і не хотіти навчитися її, — бувши виборними від того народу». Це слова Ольги Петрівни Косач — Олени Пчілки з «Газети Гадяцького земства». Тобто про існування переверт­нів, умовних бужанських, у попередньому столітті можна дізнатися саме з паперового видання з не надто зрозумілою сучасникам назвою?

— Олена Пчілка 17 травня 1917 року була призначена головною редакторкою «Газети Гадяцького земства». Виступаючи у земському зібранні, вона безапеляційно заявила, що працюватиме винятково українською мовою, а депутатів, що її «не розуміють», назвала перевертнями.

Олена Пчілка, яка перед тим втратила сина і доньку — Михайла (1903) та Ларису (1913) — Лесю Українку, запитала депутатів Полтавщини: «Я не розумію, як можна не знати мови свого народу і не хотіти навчитися її, — бувши виборними від того народу». На жаль, навіть у 2023 році питання до депутатів усіх рівнів досі є актуальним.

Понад 100 років тому депутатство не підтримало повну українізацію газети під редакцією Олени Пчілки, наголосивши, що «для многіх она будєт непонятна». Відповідна стенограма була опублікована у травневому №55 видання. І це лише краплини правди про боротьбу Олени Пчілки за українську ідентичність і державність напередодні проголошення Української Народної Республіки.

— Які найцікавіші інформаційні знахідки з «Газети Гадяцького земства» ще були для вас?

— Я відкрив для себе цю газету як джерело інформації у 2017-му. У нашій країні, крім війни, яка гриміла на сході, тоді відбувалися процеси, пов’язані з мовою, освітою, церквою. Вивчаючи газету, я бачив дуже багато матеріалу, який відображав подібні події, тільки у 1917—1918 роках. Гасло «Армія, мова, віра» також звучало в ті буремні часи.

Планується видати 14 томів оригінальних випусків газети,
редакторкою якої майже рік була Олена Пчілка — Ольга Петрівна Косач.
Фото надані Олексієм НОВІКОВИМ.

У газеті друкувалися статті, що піднімали питання необхідності створення Українського війська та формування незалежної Української церкви, а також просвіти.

— Скільки часу тривало опрацювання текстів?

— Вивчати газету почав, коли займався власною генеалогією. У Державному архіві Полтавської області збереглося дуже мало документів про особовий склад Гадяцької міської управи. Враховуючи те, що мій прапрапрадідусь Олексій Васильович Новіков у період від 1892-го до 1907 років був міським головою, я вирішив пошукати інформацію про нього в повітовій газеті.

На жаль, в архівних і музейних установах та бібліотеках України зберігається дуже мало оригіналів газети: за 1907 рік є лише один номер, за 1910-й — два номери, за 1916-й­­­­ — піврічна підшивка, за наступні два роки — близько двох третин номерів, що виходили, і за 1919-й — 11 номерів.

Ці номери газети розпорошено по багатьох бібліотеках і архівах України. Бо за радянських часів не тільки великий шмат архівних документів, а й більшість видань місцевої преси окупаційна комуністична влада вивезла до центральних архівів і бібліотек Союзу. Таким чином зробила все, щоб українці були позбавлені можливості вивчати власну історію з першоджерел, якими є й місцеві газети.

— Що найцікавішого з родинної історії дослідили?

— Вивчаючи «краплини» газетних випусків, інформації про Олексія Новікова не знайшов. Але зовсім випадково та несподівано з’ясував, що його старший син Петро Олексійович Новіков у період Української революції був гадяцьким повітовим комісаром і першим демократично обраним головою Гадяцької земської народної управи. Також у 1917—1918 роках разом з Оленою Пчілкою видавав «Газету Гадяцького земства», яка з 16 грудня 1917 року виходила з назвою «Рідний край».

Це надихнуло мене зробити все, щоб в Україні були всі номери «Газети Гадяцького земства» за весь період її існування, хоча б в електронному вигляді, а також видати репринт газети. На тепер мені вдалося відшукати та викупити повні річні комплекти газети за 1906—1910-й, 1914-й, 1917—1919 роки.

Сродна праця волинян, полтавчан, вінничан, львів’ян та донеччан

— Планується видання 14 томів оригінальних випусків газети. Скільки вже підготовлено?

— У моїх планах зібрати всі річні підшивки газети. Репринтне видання, хочеться вірити, з’являтиметься з розрахунку один рік — один том. Швидше за все, томи за 1913—1916 роки будуть поділені на 3-4 книги, тому що тоді газета виходила в зменшеному форматі, але більшою кількістю сторінок.

У 2022 році вдалося видати частину накладу тому ХІІ — 1917 рік. У роботі брали участь фахівці Гадяцького історико-краєзнавчого музею, які складали іменний та географічний покажчики (директорка музею Наталія Судакова та молодший науковий співробітник Катерина Стромило). Передмову до тому написав Олег Бабенко, заступник директора, головний зберігач фондів Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України, член Національної спілки письменників України.

Упорядкуванням тому займався безпосередньо я. Макетування та друк забезпечувало вінницьке видавництво. Запланований загальний наклад — тисяча примірників. На зараз надруковано 30. Практично готова електронна версія.

— Над чим працюєте далі?

— Макетуємо том XIII-XIV — 1918-й та 1919 роки. Тут партнер — комунальне видавництво «Гадяч» відповідної міської ради. Першу перед­мову написала Марія Моклиця, професорка Волинського національного університету імені Лесі Українки, а до випусків газети наступного року — Тарас Пустовіт, заступник директора Державного архіву Полтавської області.

Покажчики складали: від гадяцького музею — Наталія Судакова та Катерина Стромило, від громадської спілки «Українська культурна спадщина» — кандидат історичних наук Леся Іванченко. Укладачем тому разом зі мною є Леся Ковальська, професорка Донецького національного університету імені Василя Стуса.

У томі також будуть використані як додаткові матеріали — документи з фонду Ольги Петрівни Косач, що зберігаються та люб’язно надані Інститутом літератури імені Тараса Шевченка НАН України. Запланований наклад тому — 1 тис. примірників, також буде електронна версія.

— Ви з кінця вирішили готувати 14 томів?

— Ми почали підготовку і першого тому — 1906 рік. Над передмовою працює Олеся Дроздовська, співробітник Львівської національної наукової бібліотеки імені Василя Стефаника. Над підготовкою покажчиків працює робоча група Полтавської обласної універсальної наукової бібліотеки імені Івана Котляревського, керівник групи Марина Федорова, завідувачка краєзнавчого відділу бібліотеки.

— Хто фінансує видання?

— Левова частка — це мій власний бюджет. На макет тому XIII-XIV цього року протягом січня-травня збирали кошти, оголосивши про це у фейсбуці. Із необхідних 13 тис. 500 гривень зібрали близько 10 тисяч. Макет уже проплачено і видавництво над ним працює. Збір коштів на наступні томи триває.

ДОВІДКА «УМ»

«Газету Гадяцького земства» видавали у місті Гадяч Гадяцького повіту Полтавської губернії в період з 1 січня 1906-го до грудня 1918 року і з вересня до листопада 1919 року. Засновницею газети була Гадяцька повітова земська управа.

У період із грудня 1918-го до серпня 1919 року, коли Полтавщину захопили більшовики, газета не виходила, а з листопада 1919-го радянська влада остаточно її ліквідувала. Весь час свого існування газета висвітлювала найбільш значущі події у повіті, губернії, державі та світі.