«Зоре-Київ, я кличу знов тебе на рандеву!» Креативні одкровення рідному місту у збірці Андрія Демиденка

Інтерес до книги починається з ім’я її автора. Так би мовити, класика жанру.

Збірка «Київський зошит» Андрія Демиденка — це майже 100 оригінальних віршів і дві філософські поеми єдиного (неколективного) автора про наш стольний град Київ.

Уже одне це засвідчує унікальність і безпрецедентність знакового і очікуваного видання, не кажучи вже за його поетичні відкриття і ­художньо-історичну значимість.
    

Київ — прима-любов поета! Особливу трепетність і порив викликають його глибокі небеса — священні, зворушливі, поетичні. Поет тут в ударі.

Він відкритий і натхненний:
Київські небеса!
Вас люблю, коли ви над Дніпром.
Коли ви у шовковім зеніті.
Я люблю, коли ви після гроз.
І коли ви в салютах блакиті!

«Київські небеса»
 

Тема магії київських небес для Андрія Демиденка невичерпна, вона окрилено зринає знову в його програмному вірші «Вічний Київ», де митець молитовно освідчується в любові, занурюючись уявою у їх дзвінку височінь:

У небесах твоїх така замрія.
Крізь лебединий цвіт іду, немов пливу.
Який же ти бентежний, зоре-Київ,
Я кличу знов тебе на рандеву!

«Вічний Київ»

Поет наснажливо бачить і чує як
Чуприниться вітер
І баркароляться трави...
Соло й хорали! —
Усе веде
Свою мелодію.

«Ранок»
    

Мимоволі під впливом цих витончених рядків зринули в пам’яті поетичні розчулення творця «Сонячних кларнетів» і я відчув їх поетичну спорідненість:

Слухаю мелодію
Хмар, озер та вітру.
Я бриню, як струни
Степу, хмар та вітру.

    

Тоді, на зорі національного відродження, душа молодого поета величально піднялася до київських небес на музичних хвилях космічного оркестру.

Гадаю, і на нашого сучасника Андрія Демиденка благодатно нахлинула поетична мелодія, напоєна музикою високих сфер, у яку вслухався і Павло Тичина — цей провісник грози національного відродження і духовного омолодження нації:

Вогнем схопився Київ
У творчій високости! —

    

Так закоханий «в хмари й музику» молодий Тичина відкриває себе, свою душу Києву, втішаючись золотим гомоном вільного і дужого народу.
    

Баркарольний і також грозовий Андрій Демиденко теж своїми креативними одкровеннями рідному місту здійснює своєрідне поетичне паломництво до священного Києва — колиски східноєвропейського християнства і української цивілізації.

Зачудований «солов’їним світком на кручах Дніпра» поет завдяки талановитому образному слову зумів покнязювати в Києві, співпереживаючи його історичну долю.
    

Водночас Андрій Демиденко емоційно чутливо сприймає в новочасі події, такі як Чорнобильська катастрофа, Помаранчева революція, Революція Гідності..

Може, з тужних днів і дат
Вернемося колись...
Крізь підлогу наших хат
Проростає ліс.

«Чорнобиль. ХХІ вік»

Я — на Майдані.
Це сьогодні мій фронт.
І анфас,
І у профіль
Я — вкраїнський народ!
«Я — на Майдані»

    

Із нуртуючих поезій, безпосередньо освячених співпереживанням недавніх подій, учасником або свідком яких був сам поет, виростає панорамно-історична картина бурхливого суспільно-політичного життя нинішнього Києва та динамічної громадянської активності сучасного українства.
    

Київ для поета феноменально важливий орієнтир — як власного творчого призначення і громадянського по­кликання, так і українства в цілому.
    

Вічний Київ — визначальний духовний стимул для глибоких інтерпретацій історичної місії столиці Київської Русі та долі українського народу. Тому поет і прагне «вжитися», втілитися в його образ:

Я — Київ.
Моя корона — Софія!
...
Відімкну журавлиним ключем
Я ворота свої Золотії.

«Я — Київ»

Очима п’ю
Твої зелені акварелі.
Де дзвін віків.
Й Богдан розкриливсь на коні!

«Вічний Київ»

    

Андрій Демиденко повноцінно творчо живе як в нинішньому, так і в часах минулих, історично вкарбованих і значимих у судьбі свого кревного народу.

Час набирає в його пам’ятних поезіях безперервності, нерозривної єдності епох, хоча домінантою, поза сумнівом, виступає час його — творця і патріота України. Адже він образно «озирається» в минуле вічного міста крізь призму сьогодення, осмислюючи його актуальну сутність.
    

Живий і захоплюючий літопис переживань національної історії, історії самого Києва твориться поетом через особистісне сприйняття історико-культурних кодів, духовних символів та топонімічних знаків.

Це гора Щекавиця, річка Либідь, Золоті Ворота, Свята Софія, Андріївський узвіз, Хрещатик, Михайлівський собор, Поділ, Голосієве, Пуща-Водиця, Солом’янські дуби, Гідропарк, фунікулер, Бессарабка, Оболонь, Майдан, Маріїнський палац, пам’ятники Шевченку, Сковороді...
    

Андрій Демиденко дуже майстерно опановує своїми поетичними рефлексіями столичний культурно-духовний простір, його поезія всуціль просотана образами і музикою, яку поет вловлює в духовній пульсації Києва — непорушному символу кількатисячного буття українського народу:

О, Києве славний, билинний і мрійний,
Солов’їний наш світку на кручах Дніпра.
Ти — матір міст руських!
Ти — серце Вкраїни!
Ти сонячна пристань
Любові й добра.

«О, Києве славний, билинний і мрійний»

    

Хвилюючий ліричний герой Андрія Демиденка вдихає світ, відчуває його гармонію і дисонанси. Він бачить, як «на нічному небесному возі зоряність чумацькі пісні».

Пристрасно насолоджується сповідями київських солов’їв — цих «двокрилих Моцартів мелодій». Скорботно вклоняється Свічі Голодомору:

Поле моєї Пам’яті —
Я прошу берегти.
Поле моєї Пам’яті —
Не перейти. Не переплисти!..

«Я — Україна»

Серцем і болем вслухається в реквієм біля Вічного вогню:
І до тих пір загиблі будуть жити,
І доти вдовам ніч писатиме листи.

«Біля Вічного вогню»

    

Вдивляється з подивом і захопленням у невагомий танок сніжинок:

Гарцюють сніжинки
У білім екстазі,
Гортають завії
Білі псалми.

«Київські білі псалми»

Усім обширом душі освідчується в любові своєму духовному наставнику, великому Дмитру Гнатюку, світочам слова — Лесі Українці, Павлу Тичині, Максиму Рильському, Андрію Малишку, Івану Драчу, чиї сліди і дотепер — на київських вулицях, бульварах і площах...
    

Андрій Демиденко у своїй поетичній творчості сміливо йде на зміну ритму, на нарощення образів-символів, завдяки чому його поезія набуває новизни, нових смислових значень і непередбачуваних відтінків.

Тому вона улюблена, потужно дихає, живе, вкарбовується в серце і час. Її відчуваєш в собі. В поетичній насиченій палітрі Андрія Демиденка поезія і філософія завжди нероздільні:

Дуби — валторнами.
Берізки — арфами.
Сосновий бір — скрипалів унісон.
Їхня музика міниться барвами.
В них талант, як веселка з небесних вікон.

«Оркестр природи»

    

На літературно-музичній карті нашої держави ім’я поета Андрія Демиденка, який духовно творить українця-патріота і зворушує Україну, естетично виразно і публічно, яскраво й продуктивно утвердилося.

І немає потреби повністю розгортати урочистий сувій уславлень і високих пошанувань цього надзвичайного і рідкісного поета-філософа, поета-лірика, поета-пісняра — їх він здобув чистим золотом свого таланту.

Андрій Демиденко по праву тричі народний: народний артист України, народний поет України, народний Посол України. А ще заслужений діяч мистецтв України, нагороджений кількома орденами Ярослава Мудрого, повний кавалер орденів «За заслуги» та двох Святого Володимира, володар міжнародних Гран-прі.

Лауреат Народної премії України імені Тараса Шевченка, багатьох авторитетних міжнародних літературних і мистецьких премій. Чи не найсвіжіша — висока Міжнародна літературна премія імені Джека Лондона (США) за 2021 рік.
    

Та я зупиняю цей благородний перелік, хоча маю нагадати, що Андрій Демиденко — професор, вчений-українознавець, фольклорист, новеліст, перекладач, сценарист...
    

Що ж забезпечило йому таке велике визнання і широку популярність, глядацьку і читацьку сердечну прихильність, народну любов? Насамперед пісня.

Колосальні улюблені пісні на його надихаючі поезії, завдяки яким його ім’я звучить у багатьох країнах.

А головне, музика його поезій звучить під київськими небесами, в самому серці України, в серцях мільйонів киян. Тому «Гімн Музиці» в книзі уславленого поета з’явився не випадково.

Адже за своєю сутністю Київ сам є гімном Музики — історичної, духовної, волелюбної. І постає він у поета могутньо, схвильовано, грандіозно, планетарно і сповідально автобіографічно:

О, Музико свята! — мій ніжний океан.
Моя любов. Моє життя. Мої вітрила.
О, скільки раз зціляла душі ти від ран...
О, Музико свята. Ти — найсвітліший храм!
Мій найдорожчий рай! Дорожчого не буде...
Спасибі, що ти є! Що ти в мені — зоря.
О, мій політ. Моя судьба.
Моя ти сповідь людям.

    

Дуже почесно і дуже непросто народити самобутню, красиву, пам’ятну поезію про Київ. Андрій Демиденко це зміг:

І тільки вікам осягнути твій вимір.
І у вирвах століть — незнищенний твій глас!
Тут ходив по бруківках
Світлий князь Володимир
І спинивсь між тополь
У задумі
Шевченко Тарас.

«Признання»

...Де сонця ніжний бриз
І паруси чаїних крил —
Усе зійшлось перед очами.
І ти плюєш на біг авто!
Й зелені арфи круч —
У тебе за плечами.
На набережній Києва ми з вами,
Де, забуваючи Париж,
Прогулювавсь Кусто.
«На набережній Києва»

    

Книга «Київський зошит» вростає в душу. В помисли. Вона афористична і цілісна. Сповнена метафоричної свіжості та експресій. Її хочеться читати, слухати, співати, вивчати. А завершити своє слово хочу улюбленим місцем усіх киян і всіх гостей столиці — знаменитим Андріївським узвозом, про який вже стільки написано. Та Андрію Демиденку це вдалося по-особливому. Всього чотири рядки, а картина, що гідно б увінчала історичний вхід у це святе місце, у цю мистецьку Мекку:

Тут постаті каштанів,
наче стражі,
Стоять в ескорті —
зверху вниз.
Весняні й літні
вернісажі
Заквітчують
Андріївський узвіз. 

Микола ЖУЛИНСЬКИЙ
академік, директор Інституту літератури імені Тараса Шевченка