Пиріг баби Каті: непроста доля і простий рецепт із далекого минулого

20.01.2022
Пиріг баби Каті: непроста доля і простий рецепт із далекого минулого

Баба Катя в останні роки життя.

Шановні колеги! Вітаючи вас зi святами, хочу долучитися до рубрики «Традиції» на сторінці «Смачне життя» — цього разу з різдвяним рецептом.

 

Дуже цікава публікація з великодніми розповідями трьох жінок з Полтавщини спонукала мене, ужгородську полтавку (народилась у Полтаві, виросла в Ужгороді), розповісти про мою прабабусю Катерину Ісааківну Фенич.

Справжня берегиня дому

Ми завжди вважали бабу Катю добрим ангелом нашої родини. Вона була вправною кравчинею (що видно з її вбрання на старому фото).

 

Чоловік Максим, тесля, загинув після революції 1917-го, на виконанні трудової повинності — заготівлі дров.

 

З лісу не повернулося кілька чоловіків з тієї бригади, тіл не привезли, нічого не повідомили — люди канули в безвість.

 

Син Андрій загинув на Другій світовій, під час німецької окупації померла невістка Наталя, а в 1956-му — дочка Марія.

 

Відтоді баба Катя замінила матір своїм онукам — моїм мамі та її брату. Прожила довге життя, дочекалась трьох правнучок.
 
Наші перші платтячка пошила вона.
 
Баба Катя була справжньою берегинею дому, дотримувалась усіх звичаїв. Приміром, пильнувала, щоб на старий Новий рік першим до хати зайшов чоловік — жінку могла й не пустити.
 

Приїжджаючи малою з мамою — вчителькою — на зимові канікули, я дивувалась, що в Полтаві на свята ставлять не смерічку, як у нас, а сосну.

 

Зачаровано роздивлялася старовинні ялинкові прикраси з товстого скла: червонобокі яблука та груші, спіралевидні бурульки (деякі дотепер зберігаються в родині правнуків у Полтаві, жовта канарка — в нас).


Паски прабабуся святила у Свято-Миколаївській церкві неподалік від дому — храмі козацької доби, згодом напівзруйнованому, тепер відродженому.

 

Замішувала тісто на 50 жовтків (з опублікованих рецептів я дізналася, що це — паска козацька) і пильнувала, щоб під час випікання ніхто не відчиняв двері.

 

Печей в оселі було дві: одна, зовнішня, на кухні, друга — в стіні бабиної кімнати. Отам у духовці й випікалися паски...

Максим і Катерина Феничі з донькою
Марійкою.


Мій день народження часто припадає на Великдень, й один з найяскравіших спогадів дитинства: з полтавської посилки дістають паску, спечену спеціально для мене, прикрашену... льодяниками монпансьє, вліпленими в тісто зусібіч.

 

Тоді не було всіляких присипок і спеціальних прикрас, не люблю я їх і тепер, наслідуючи львівську кулінарку Ольгу Вербенець: паска — це великодній Хліб, а облитий поливою «куліч» — пасхальний десерт. До того ж на Закарпатті є традиція випікати несолодкі паски.


Мама ділилася спогадами дитинства: день народження баби Каті був єдиним днем у році, коли їй дозволялося не йти до школи. Зранку приходила бабина подруга молодості баба Юля, і вони починали поратися біля печі, а мала спостерігала, насолоджуючись атмосферою того, що Оксана Забужко назвала поезією побуту.

 

Сама мама готувати стала вже тут, на Закарпатті. Та інколи пекла пісний «виливний» пиріг на олії й кефірі або сироватці. Його подають на Святвечір, підходить і на «бабин вечір» («голодну кутю» 18 січня).

«Виливний» пиріг на олії та кефірі

Навіть у приготування простих страв кожна господиня вносить свою «родзинку». У баби Каті, приміром, традиційний різдвяний борщ iз квасолею та грибами вирізнявся картоплею: її треба було нарізати уздовж великими скибками, обсмажити і лише тоді класти в каструлю.

 

У приготуванні різдвяного пирога була традиція — розрізане навпіл тісто змащувати саме смородиною, протертою з цукром, або смородиновим варенням, а зверху притрушувати цукровою пудрою.


От у такому «класичному» вигляді я й представила пиріг на нашому етноклубі, додавши й свою «родзинку» — присмачила його корицею і ваніллю.

 

Завідувачка бібліотеки, де проходила зустріч, присвячена різдвяним традиціям, приготувала пампушки та гриби з капустою. Студенти, що завітали всією групою, після частування натхненно розповідали про різдвяні звичаї своїх районів. Вечір удався! У мене просили рецепт...


А він простий: 500-600 г борошна, склянка кефіру (сироватки), 100-150 мл олії, 75-100 г цукру, дрібка солі (обов’язково!).

Додати порошок до печива або соду, змішану з лимонною кислотою.

Коли нема посту, додаємо яйця. Тісто швидке в приготуванні й легке у споживанні, смачне і щадне для тих, хто на дієті. Стару мамину піч «Чудо» використовую як круглу форму; вона має отвір посередині, тож пиріг виходить іще й гарним — у формі вінка.

 

Викладаючи його на таріль, у середину отвору можна поставити крихітну вазочку з ялиновими гілочками або букетиком квітів.


Та «родзинка» цього пирога в тому, що він є універсальним. Окрім солодких варіантів, коли до тіста додають свіжі фрукти і ягоди, сир, горіхи, родзинки, мак, кокосову стружку, тертий гарбуз, ягоди з варення або варення чи джем (здається, кондитери таке тісто називають важким бісквітом), пропоную варіант солоний: до тіста додаю дрібно посічені капусту, варене м’ясо, бринзу, терті моркву, петрушку, селеру, кольрабі, присмачивши різними прянощами. Борошно теж варіюю: до звичайного додаю цільнозернове, кукурудзяне.

 

Одного разу мене запитала сусідка: «Що це так пахне на весь під’їзд?» А це мій пиріг із весняною зеленню: дрібно посіченими і злегка спасерованими шпинатом, зеленою цибулею, петрушкою, кропом, молодою кропивою...


Отак живе й поширюється серед родини і знайомих пиріг баби Каті. А головне — молоде покоління полтавців нашої родини почало складати сімейну хроніку.

 

Наталя ДЯЧЕНКО, коректор, постійна читачка
м. Ужгород