Олена Опанасюк перетворює солому на рукотворні шедеври.
Пані Олена працює у воєнізованій охороні.
Охороняє музей родини Кричевських в Опішні на Полтавщині.
А за «сумісництвом» плете вироби із соломи. Це її хобі. Ось уже двадцять шість років вона практично не випускає з рук цього природного матеріалу.
«Навіть не пригадую, коли я дивилась телевізор, аби щось не плела чи не зшивала при цьому, — усміхається. — Тут у мене нема вихідних. Іноді, щоб виготовити якусь унікальну, авторську річ, мені потрібно попередньо зробити тисячу різних деталей, а потім лише зібрати їх до купи. Якщо не любити цієї справи, то нічого не вийде. Нею треба жити».
Міль поб’є і миші згризуть: чому не можна пускати в справу колоски
Олена Опанасюк — членкиня Спілки майстрів народного мистецтва України. Зі звичайної, переважно житньої, соломи вона створює дивовижно гарні речі.
Як каже сама майстриня, солома — це матеріал, який просто грає в руках. З нього можна зробити все: капелюхи, сумки, кошики, вази, підсупники, прикраси, віночки, чільця, сережки, обручі...
Її бабуся, майстриня народної творчості Олександра Великодня, навчала внучку вишивати. Однак це заняття Олену не захопило.
Зате вже у дорослому віці, побачивши солом’яні вироби заслуженої майстрині народної творчості України з Харківщини Галини Воловик, вона втратила спокій. Два роки пішло в неї на те, щоб досконало опанувати цю справу, зрозуміти всі її тонкощі.
«Пригадую, як я пишалася своїм першим серйозним виробом — корзинкою, — каже Олена. — Тоді вона мені здавалася верхом досконалості. А зараз дивлюсь на неї й бачу, яка вона кособока й незграбна. Тепер її не показала б нікому»...
Жоден учитель, говорить жінка, не викаже власних секретів соломоплетіння. А їх досить багато. Скажімо, поєднувати в одній деталі треба лише однакові за товщиною й гнучкістю соломинки, інакше деталь вийде нерівною.
Особливо це видно у дрібних речах, скажімо, в німбах на ангелах-оберегах.
Тому, перш ніж узятися за роботу, майстриня сортує соломку за товщиною, довжиною, кольором, м’якістю, гнучкістю.
А до того вона зрізає жито чи пшеницю в міру їхнього достигання. Зернові вирощує самостійно, на власному городі, без додавання гербіцидів. Обов’язково скошує серпом, як робили у давні часи, обрізає колоски, після чого в’яже у снопи й сушить під стріхою.
Обруч із соломи.
«Солома з колосками підходить лише для оберегів та декоративних снопів. Такі зернові потрібно зрізати ще у стані цвітіння, — пояснює майстриня. — У декоративних же виробах колоски, що починають наливатися, почнуть осипатися, а зерно можуть погризти миші чи міль побити».
Якщо зрізати жито зеленим, то висушена солома матиме зеленуватий відтінок. Якщо зрізати трохи пізніше, через тиждень, то вона буде білою. Ще пізніше — жовтою. Останній зріз завжди має коричневий відтінок.
Окрім того, існує багато способів підсилити колір, надати йому яскравості. Дехто, щоб солома стала білою, вимочує її в нашатирному спирті чи пергідролі. Пані Олена за натуральність, тому висвітлює її на сонці. Опісля фарбує або у відварі цибулиння, або горіхових шкаралупок, чи в марганці. Лише зрідка використовує анілінові фарби. Темний тон виходить завдяки присмалюванню праскою.
Кольорову солому пані Олена використовує переважно в ексклюзивних виробах. Дуже гарно вона виглядає у квітах, композиціях.
Для еластичності солому треба проварити чи пропарити. Вона переважно йде на брилі. З такої соломи вироби можна гнути й складати як завгодно – вони не поламаються й не втратять форми.
Важливо також правильно використовувати природну товщину соломини. Для жіночих капелюхів майстриня бере верхні частини стебла — ті, що ближчі до колосків, бо вони ніжніші. А для чоловічих брилів — середню частину. Грубіша солома — та, що від кореня — йде для виготовлення кошиків, сумок, підставок під тарілки або чашки, цукерниць тощо. З нею важче працювати — болять пучки пальців.
Що робити, якщо коза прогризе капелюх?
— Над чим ви зараз працюєте? — запитую пані Олену.
— В Опішні відбувся фестиваль веснянки, на який я була запрошена. Тому плела на продаж чоловічі брилі. Це чи не найходовіший товар. Влітку взагалі нарозхват ідуть.
— За які гроші продаєте?
— Залежить від ширини полів. Є вузькі, середні й широкі. Є козацькі брилі, а є гусарські сомбреро... Середня ціна — сімсот-вісімсот гривень.
— Які товари найдорожчі?
— Ексклюзивні, звісно. Ті, які не повторюються. Є такі покупці, для яких це дуже важливо.
Хтось купує дешеві, ходові речі, а хтось полюбляє вишукані. Тому ціни різні, залежно від категорії.
— А це правда, що принцеса Уельська Кейт Міддлтон має солом’яний віночок вашої роботи?
— Правда. Років вісім тому до мене звернулися представники посередницької фірми Maynard, що працюють з народними ремеслами й відправляють речі за кордон, й попросили сплести великий кольоровий вінок для принцеси за фотографією. Я працювала над ним два з половиною місяця. Втім, на Кейт його не бачила.
— І Віктор Ющенко, кажуть, був вашим покупцем?
— Так. Це ще коли він керував Національним банком й приїжджав на Сорочинський ярмарок. А мене туди як майстриню народної творчості щороку запрошували. Подарувала йому невеликий сувенір, а він придбав у мене розкішний бриль.
Мої вироби ручної роботи є й у інших українських політиків, а також у Національному музеї-заповіднику українського гончарства в Опішні, а їхні фото — у багатьох каталогах. Скажімо, одна з моїх авторських робіт — «Янгол» — представлена у каталозі виставки творів майстрів народного мистецтва Полтавщини.
— Скільки вам треба часу, щоб створити чоловічий головний убір?
— Можна й за вечір. Головне — сплести 28-30 метрів стрічки. А потім її треба зшити. Хтось робить це за допомогою швейної машинки, і тоді виріб через два-три роки розлазиться, бо голка розбиває соломинки. А я зшиваю вручну, акуратно, щоб не пошкодити матеріал. До того ж, нитку обробляю воском. Тому мої брилі й капелюшки слугують 15-20 років. Колись, до речі, бачила на одному чоловікові мій бриль. Він був заношений, чорний від пилу й поту, але цілий.
Цікаво, що опішнянська майстриня при плетінні головних уборів не використовує, як багато хто, розмірної болванки. Їй достатньо знати об’єм голови й висоту. І з розміром завжди вгадує. Це тому, каже, що відчуває матеріал.
«А ось ремонтувати не берусь, — усміхається. — Якось до мене на ярмарку підійшов дідусь і показує бриля. «Коза з’їла маківку. Чи не можна полатати?» — питає. На жаль, це неможливо».
Ялинкові прикраси й ангели для захисників
Чому народні майстри соломоплетіння використовують переважно жито? Пояснення досить просте. Бо в ньому найдовші з усіх злакових культур міжвузлові проміжки на стеблах. До речі, всі вузли (їх на стеблині, що сягає до метра й більше, 5-7) вирізають і викидають.
Я думала, пані Олена на своєму городі вирощує жито замість картоплі. А вона сміється: «Та ні, хіба що соток дві засіваю. Цього досить на цілий рік. Потроху підсіваю пшеницю, овес і льон, які також використовую в роботах. Вони дають гарні відтінки».
Серед унікальних виробів Олени Опанасюк чільне місце займають ялинкові прикраси. Колись вона наряджала ними свою ялинку, а потім виготовила для Літературно-меморіального музею В.Г. Короленка у Полтаві.
Іграшки у вигляді сніжинок, зірочок, дзвіночків, шишечок, янголяток відтворюють традиції новорічних святкувань більш ніж столітньої давнини.
Пані Олена навіть підставки для тарілок (підсупники) та під чашки перетворює на маленькі шедеври.
Усі ці побутові речі її оточують удома, багато чого вона дарує. А їхня кількість лише зростає, бо майстрині замовляють то одне, то інше. Найчастіше вона щось плете саме під замовлення.
«Раніше я ледь не всю Україну об’їздила, була учасницею багатьох міжнародних заходів, — розповідає. — Було, як вихідні, так і їду кудись... Мене скрізь запрошували з моїми виробами: на виставки, конкурси, свята. Навіть на Євро-2012 у Донецьк... Маю купу грамот, подяк, нагород».
А скільки майстер-класів провела для дорослих і дітей, групових й індивідуальних!
Майстер-класи в Олени Опанасюк досить короткі, але результативні. Вона не показує, як плести брилі, бо це забарна робота, яка новачкам швидко набридає. За короткий час можна сплести бриля хіба що на ляльку, але це не цікаво. Учням важливо вийти із заняття з готовим виробом, який можна буде носити чи поставити вдома. Тому зазвичай вона вчить плести обручі, підкови, янголяток, дзвіночки, чільця...
— Не боїтесь конкурентів?
— У кожного майстра — свій почерк. Навіть якщо стоятиме поряд десять однакових виробів десятьох майстрів, то всі вони будуть різні. А покупець вибере те, що відповідає його смаку й гаманцю.
— Що вам найбільше подобається у вашому захопленні?
— Є досить багато технік плетіння косичок: у чотири, п’ять, шість, сім соломинок... Пласке, об’ємне... А мені подобається опановувати нові техніки.
Ще пані Олена виготовляє сувеніри у вигляді ангелів-охоронців з синьо-жовтими стрічками й передає їх через волонтерів для наших захисників.
«Молюся за кожного, щоб повернулись живими й здоровими. І з перемогою», — каже.
