«Північний потік-2» і облом: Україну вкотре кинули як заручника геополітичних розбірок

Досить дражливою новиною ранку 22 липня стало повідомлення, що США і ФРН узгодили угоду з добудови «Північного потоку-2».

Отже, ковбої, боші та ординці вкотре кинули Україну як заручника геополітичних розбірок. І, схоже, не без згоди «духовного лідера» партії «Слуга народу».

Бо одразу Володимира  Зеленського запросили на 30 серпня у Вашингтон. А Гризлов запропонував скликати засідання ТКГ на 26 серпня в Мінську.

Заяви Вашингтона і Берліна про те, що вони « порішали» з Кремлем питання енергетичної безпеки України та ЄС, а також добиватимуться від Москви реалізації Мінських домовленостей, виглядають непереконливо, з огляду на історичну поведінку Росії.

Адже ще канцлер Бісмарк говорив, що «домовленості з Росією не варті паперу, на якому вони підписані». Тому очікувати виконання Путіним того, що буде узгоджено з 1 вересня стосовно гарантій Україні, досить сумнівно і непередбачливо.

Зрозуміло, що для Меркель і Путіна такий «прорив» по «Північному потоку-2» вкрай необхідний напередодні парламентських виборів у цих країнах. Але чи потрібно таке ЄС і США? Питання риторичне.

Адже подібні поступки Путіну становлять реальну загрозу як європейській, так і глобальній безпеці. Треба пам’ятати жахливі наслідки пакту Молотова—Ріббентропа та політики Заходу з умиротворення Гітлера.

У такій ситуації необхідна масштабна мобілізація міжнародних ресурсів, щоб не дозволити завершення такого небезпечного для України та світу проєкту.

Звичайно, що провідна роль у цій справі має належати дипломатії України та ЄС, які повинні переконати і Меркель, і Байдена у непереборних загрозах для людства від такої російської енергетичної бомби уповільненої дії.

У крайньому випадку дія «Північного потоку-2» має бути можливою за умови звільнення Росією всіх окупованих українських територій. Таке рішення унеможливить подальшу гонку озброєнь, зростання міжнародної напруженості та ймовірність третьої світової війни.