Ляльководи i президент: безкриле ЗЕмайбутнє викликає дочасні вибори

Ми уже звикли: кожнi два місяці в Україні з різних інформаційних щілин вилізають на поверхню чутки й версії про дочасні вибори — то Ради, то президента.

Щодо дочасних парламентських, то кожен раз розмови про них на певний час стишували бунтарський дух коломойської групи «Слуг народу».

Однак цього разу йдеться про дочасну зміну президента. Іноземні інсайди називають час «Ч» — кінець червня, їм давно не терпиться побачити на чолі України людину без потрійного дна.

Вітчизняні ж інформатори стверджують, що дочасні вибори президента можуть бути восени, причому остання версія активно розгулює навіть офісом президента.

Нагадаємо, досить поважні західні джерела ще в минулому році говорили про можливість дочасних президентських виборів в Україні у квітні цього року.

І вони справді були б, бо західні партнери дуже не вдоволені українським президентом. Але вся біда в тому, що він цілком влаштовує представників декількох вітчизняних кланових пластів економіки.

Тому іноді з’являється відчуття, що Зеленський не лише спокійно дограє до кінця свою першу каденцію, а й може пройти на другий термін.

Насправді Володимир Зеленський не керує — керують ним. І законопроєкт про олігархів, не встигши стати законом, уже піддався нищівній критиці, здається, писаний лише для форми, в якій «школяру» Володі Зеленському треба ходити — їздити на килим до «директорів шкіл» Європи та Америки.

Тому й немає конкретики щодо майже всіх питань в усіх коментарях на всіх престусовках. Бо ЗЕборотьба з олігархами завершується в найдорожчих кріслах, котрі вони займають під час зустрічей з першими особами країни за дуже щiльно зачиненими дверима.

«За» і «проти» дострокових президентських виборів

Зважаючи на все це, Зеленському досить непросто викручуватись. І, окрім усього іншого, ще й проросійська ОПЗЖ також очікує, ймовірно, небезпідставно, що і з нею торгуватимуться.

Питання — на основі чого? Адже президенту України неодмінно потрібно демонструвати незмінність патріотично — державницького курсу.

І от як так демонструвати незмінність курсу, щоб i власним вітчизняним ляльководам подобалось, і Захід на «п’яту точку» не падав від нахабних відхилень задекларованого цивілізаційного курсу?

На поверхні ж «за» дочаснi вибори і «проти» — два найпоширенішi аргументи.

Серед плюсів дочасних президентських виборів — свіжа ідея Банкової, мовляв, на фоні показової «боротьби з олігархами» рейтинг чинного президента зупинив своє незмінне падіння, і поточна ситуація така, що потрібно швиденько ловити момент, коли чинний президент зможе обіграти своїх найзаклятіших конкурентів, включно з небезпечним для Володимира Зеленського Віталієм Кличком.

Мінус цієї ідеї аналітики вбачають у тому, що президент, у разі оголошення дотермінових президентських виборів, таким кроком (що б він не говорив під час кампанії) фактично подає виборцям сигнал про невпевненість у собі й неготовнiсть продовжувати здійснювати керівництво державою.

А головне — якщо Володимир Зеленський розраховує на два президентськi терміни, то достроковими виборами він сам собі відрізає декілька років правління, тому, що з точки зору Конституції, президент править два строки, незалежно від їх тривалості, і на третій термін балотуватися вже не зможе. Щодо цього фактора найбільше турбуються ті, хто не збирається випадати з орбіти Зеленського.

І ще один аспект — чому все реальнішими виглядають розмови про вибори? Напевне, тому, що нічого іншого не залишається робити в країні, де економіка не розвивається.

Немає ні напрямків, ні передбачених адресно для її розвитку коштів. Так само, як і у президента — відповідей на ці болючі питання. Підприємці виснажені й знекровлені. Війна продовжується. Запасів уже немає. Ціни ростуть на найнеобхідніші продукти харчування та послуги, так само прямо пропорційно росте і невдоволення людей. А це може вивести їх на вулиці, не чекаючи осені.

Тому дотермінові президентські вибори — такий собі хитрозроблений план: є потреба щось міняти, «дайош нові дострокові вибори президента», але по факту, за замовленими ОП соцдослідженнями, ним може стати знову Зеленський. У цьому випадку два, можливо, навіть і обидва «обрізані» терміни все ж можуть бути тривалішими, ніж один повний, iз таким самим повним фіаско.

Перетасовка у владній колоді карт

А тепер про несподіванки, які нас можуть чекати «не з колоди».

Знову йдеться про можливі кадрові ротації у Кабміні. Нагадаємо, такого в Україні ще не було, щоб в один день поміняли трьох міністрiв.

Це вказує на повну невпевненість влади у завтрашньому дні. Декотрі моменти, особисті стратегічні проколи президента вирішили погасити «ямковим ремонтом». І він, схоже, продовжуватиметься.

От і з офісу президента нова історія. Міжнародна. Цей напрям державного правління слабо дається Зеленському. І саме тому нібито до міністра закордонних справ Дмитра Кулеби накопичилось чимало запитань. За чутками, готується заміна Кулеби, а його наступником на посту глави МЗС розглядається кандидатура посла України в Туреччині Андрія Сибиги.

Які ж серйозні претензії можуть бути висловлені Кулебі? Його можуть звинуватити в тому, що він довго організовував евакуацію українців із Сектору Гази. Українці поїхали звідти, коли вже всі інші країни вивезли своїх і там припинились активні обстріли.

Мовляв, цей кейс дуже розлютив президента — він хотів, за інформацією джерела з ОП, щоб українців евакуювали моментально. Другою претензією може бути провал у взаєминах з НАТО: Україну не запросили на саміт країн НАТО.

Тобто, за рахунок міністрів президент підчищає свій рейтинг. Як відомо, наразі падіння його рейтингу зависло в повітрі.

Отже, під нібито невдоволеним поглядом президента йорзає у кріслі й міністр МВС Аваков, i сам прем’єр-міністр Шмигаль, і частина провладних депутатів з орбіти Коломойського — та так, що Окружна відпочиває.

Офіс Сусаніна в муках пошуку

І зараз iдеться не про труднощі Зеленського, для чого нам йому, Сусаніну, співчувати? Нам болить наша вимученість і приреченість на чимало принизливих кроків нашої багатостраждальної країни.
Хоча і владі не позаздриш у її танцях на граблях. А тут iще одна підстава Банковій iз боку ПриватБанку. Ну просто обкладають з усіх боків.

Спостережна рада ПриватБанку нарешті отримала дозвіл суду, котрий розблоковує призначення глави правління банку.

І водночас було прийнято рішення про призначення главою правління банку Герхарда Бьоша. Раніше він працював першим заступником голови правління «Райффайзен Банк Аваль». Він має бездоганну ділову репутацію і достатньо компетентний для нового поста.

Як пліткують недоброзичливці, офіс президента дуже невдоволений цим призначенням і шукає способи йому протистояти. Причина — ОП узагалі проти призначення будь-яких іноземців, оскільки вважає їх непідконтрольними офісу.

Як наслідок, нас знову може чекати серія конфліктів, пов’язаних iз корпоративною реформою управління, за аналогією з НАК «Нафтогаз».

Утім, як стверджують іноземні експерти, враховуючи досвід і компетенції Бьоша, Нацбанк не буде затягувати процедуру узгодження.

І знову, як бути Зеленському? Перефарбувати рейтинг виборами, щоб спробувати наперед вичавлювати небезпечних умовних «Бьошів», чи продовжувати грати роль і дотягнути до кінця каденції, а там як карта ляже?

А нам — і надалі спостерігати за нудними, зношеними, зшитими білими нитками, хоч і прісними, але небезпечними для країни іграми Банкової та перекладати на реальну з пташиної мови маніпулятивну артикуляцію надії 73% нації — Володимира Зеленського.

Літак майбутнього, але без крил

Можна було б сподіватись на грамотний піар. Але і з цим у команди Зеленського може бути конфуз. Принаймні так показала остання велика пресконференція. Як-от iз фоном, на котрому президент мав би віртуозно продемонструвати себе і як мрію, і як надію на майбутнє.

Але в тих, хто споглядав пресконференцію, літак лiворуч від президента без крил iз написом «Збройним силам — надійні крила» викликав інші асоціації. Якщо це було зроблено випадково, то значить, у команді відсутні фахівці? Вибудувати кадр і допустити такий ляп, на радість російським ЗМІ, це провальний PR.

Вочевидь, логіка цієї композиції була в тому, щоб продемонструвати прогрес у русі. Зліва «Мрія» Ан-225 — це минуле; по центру Ан-124 — сьогодення, тобто діючий літак, але без двигунів; справа Ан-178 — будується. Задум був непоганий, а от реалізація убила все. І проілюструвала загалом політику держави в реальній дії.

Літак без крил у ролі майбутнього — це сильніше, ніж загальна картина, котру толком і не показали. Та й літак по центру... це сучасність без двигунів. Бо хіба була озвучена бодай якась конкретика в стратегії економічного розвитку України?

Була лише спроба зробити душевну картинку, щоб достукатись до сердець своїх виборців. Але душевними шоу люди не наситяться. Тому тим більше в період, коли ціни ростуть, а зарплати — сльози, можна розраховувати на одну потужну спільну емоцію — наростання народного гніву.

Де той президентський окоп?

От і лідер ВО «Свобода» Олег Тягнибок  упевнено заявляє про те, що дочасні президентські вибори таки будуть у цьому, 2021-му, році.

І це не тому, що весна принесла й залишила на літо загострення конструктивізму, пошуку кореня несправедливості, бажання змін та інші трансформаційні почуття. Ні, просто ми в такому тупику, що вже далi нікуди.

І в нас нікуди не дівся дух здорового політичного авантюризму, котрий виводить на чисту воду нечистих політиків. Просто війна стримує чимало гучних суспільних процесів.

Але, занурившись на дно, ми переважною більшістю вперлись у твердінь, від якої маємо відштовхнутись. І дно це в тому, що вся держава на чолі з президентом перебуває поза правовим полем.

І хоча кожна влада живе з того, що «охороняє», а закони не охороняє ніхто, однак проблема Зеленського в тому, що він має намір і далі правити по розумінню, котрого в нього й близько немає у державному масштабі, але вистачає на державні маневри з метою благоустрою власної п’ятої точки. Який вихід у такої держави? Перезавантаження.

Можна в принципі знайти якийсь позитив від правління Зеленського.

Якщо, звісно, ми знайдемо на підконтрольній Україні території той окопчик, де він накопичує прогрес, конструктив, здоровий державницький егоїзм, думає про Україну і чекає білого поні.

Чому поні? Бо ж не вистачить на всіх коней. А в принципі, яка різниця, на чому Володимиру Зеленському їхати з України в Італію, де, як пліткують злі язики, його вже зачекався власний будиночок.