Боротьба за ключі від миру і війни. Чому нова американська адміністрація не сприймає очевидного?

Публічна суперечка з президентом України Володимиром Зеленським в Овальному кабінеті Білого дому 28 лютого цього року набула глобального значення, бо зачепила фундаментальні основи безпеки, а отже миру й війни у світі.

 

Немає сумніву в тому, що всі народи, навіть росiяни, хочуть жити у мирі, однак кожна країна утримує армію для захисту своєї суверенної території. Отже, у світі існує недовіра між державами. Таке триває впродовж віків. 

 

ХХ століття позначилось двома світовими війнами, які призвели до колосальних руйнувань, забрали життя десятків мільйонів і спричинили трагедії сотень мільйонів людей.

 

Першу світову війну розв’язали три імперії: російська, німецька, і австро-угорська. Вони прагнули розширити свої території за рахунок сусідів, а що отримали у підсумку? Всі троє розсипалися на окремі національні держави. 

 

Німеччину не влаштовували кордони, визначені Версальським договором, і вона у 1939 році розпочала Другу світову війну, внаслідок чого отримала кордони 1945 року. 

 

Президент США Франклін Рузвельт прагнув уникнути майбутніх війн за допомогою міжнародного права. Саме за його ініціативою було створено ООН, статут якої становить основу міжнародного права і визначає правовідносини у світі.

 

Росiя як член ООН грубо порушила її статут і розв’язала широкомасштабну агресію проти України, вона діяла всупереч багатьом іншим нормам міжнародного права, в тому числі положенням Гельсінського «Заключного акту Наради з питань безпеки та співробітництва в Європі».

 

69 років жодна країна Європи не порушувала міжнародне право і не вела загарбницьких війн проти сусідів. Це у 2014 році першою зробила російська федерація, захопивши збройною силою суверенну територію України — Крим і частину Донбасу.

 

Такі підступні дії у світі назвали гібридною війною. Росiя розпочала війну проти України 20 лютого 2014 р. із захоплення Криму, що сама визнала, випустивши державну нагороду — медаль «За повернення Криму», де вказала дату «20.02.2014—18.03.2014 р.». 

 

Росії було мало Криму та частини Донбасу, й вона 24 лютого 2022 року розпочала широкомасштабне вторгнення своїх збройних сил на усю територію України, по всьому периметру її сухопутних і морських кордонів, навіть із території Білорусі.

 

За розмахом бойових дій війна росiї проти України не має аналогів у сучасній історії — нічого подібного після 1945 року світ не бачив. У своїй агресії росiя задіяла 200-тисячну сухопутну армію, флот, стратегічну авіацію, вона обстрілювала і досі обстрілює всю Україну ракетами різного класу та з різних територій, у тому числі Каспійського моря. За даними США, у російсько-українській війні вже загинуло понад мільйон осіб з обох боків.

 

Незважаючи на колосальні втрати, росiя провела мобілізацію, внаслідок чого їй вдалося збільшити своє угруповання військ, які беруть участь у війні проти України, й довести його до 620 тисяч солдатів станом на 2025 рік.

 

Цю широкомасштабну агресивну та загарбницьку війну Путін назвав «спеціальною воєнною операцією».

 

Є кілька причин такої назви. Перша — та, що росiяни планували провести її швидко та розгромити Україну як державу впродовж трьох-чотирьох днів, а максимум через два-три тижні вони мали вийти на кордон із Польщею. 

 

Другою причиною назви «СВО» є те, що, згідно з міжнародним правом, агресивний напад однієї держави на іншу й ведення загарбницької війни є безумовним воєнним злочином. 

 

Але найголовнішою причиною того, чому путiн широкомасштабну агресивну й загарбницьку війну назвав «спеціальною воєнною операцією», є кримінальний кодекс російської федерації, прийнятий у 1995 році, в часи Єльцина.

 

Тоді свіжою була пам’ять про війну СРСР в Афганістані 1979—1989 років. Щоб не повторити чогось подібного в майбутньому, у статті 353 цього кодексу передбачили покарання на строк до двадцяти років позбавлення волі за «планування, підготовку або ведення агресивної війни».

 

Тобто путiн та його безпосередні підлеглі вчинили діяння, які є злочинами, згідно з кримінальним кодексом самої рф! Ось справжня причина словесної мімікрії.

 

Розв’язана росiєю війна — це війна на винищення української нації, це геноцидна війна. Про її геноцидний характер свідчить чимало фактів. Насамперед широко розповсюджене твердження путiна про те, що нібито «росіяни та українці — один народ».

 

А раз один народ, то має бути єдина держава і одна армія. У цьому суть. Росiяни вважають, що українці не мають права на власну самобутність, мову, історію, звичаї і традиції. Україна, за їхніми переконаннями, має щезнути, а українці мусять розчинитися серед росiян на неозорих просторах Сибіру.

 

Як відверто написав кремлівський пропагандист В. Акопов, «Володимир путiн узяв на себе — без краплини перебільшення — історичну відповідальність, вирішив не залишати вирішення українського питання майбутнім поколінням».

 

Із цих слів видно справжні причини російсько-української війни — йдеться про геноцид українців. Навіть вислів «вирішення українського питання» теперішні путiнські рашисти запозичили у гітлерівських нацистів. Евфемізм «остаточне вирішення єврейського питання» (нім. Endlsung der Judenfrage) означав знищення єврейського населення Європи, тобто геноцид євреїв.

 

Про наміри геноциду українців не раз говорили й інші російські діячі. Так Сергій Мардан із телестудії «Комсомольська правда» на самому початку російської агресії в етері закликав нищити все українське на окупованих територіях і, зокрема, заявив: «Жерців культу «українства» потрібно знищувати, як скажених тварин. Без усякого жалю. Це з очевидного, але є ще один висновок, не так очевидний. Українство як система повинно повністю викорінюватися на звільнених територіях. Повна і тотальна деукраїнізація. Будь-яка спроба говорити українською мовою повинна розцінюватися як прояв нелояльності й мати наслідки для її носія... І пам’ятники Шевченку потрібно викинути на звалище».

 

Подібним чином висловився і головний путiнський пропагандист Володимир Соловйов: «Українську державу потрібно ліквідувати повністю. Шляхом розділення, шляхом приєднання до росiї, але повністю».

 

Погляди Мардана і Соловйова розвинув їхній приспішник Яків Кедмі: «Перетворення місцевого населення на нормальних російських людей є життєвою необхідністю для росiї».

 

Депутат державної думи росiї Олексій Журавльов, перебуваючи на окупованій території українського Донбасу, закликав до активізації процесу так званої «денацифікації» і пригрозив: «2 мільйони українців повинні або втікати, або бути знищені». Іншого разу він сказав: «Україна має стати проросійською або ніякою».

 

Ще один член російського парламенту, Андрій Гурульов, заявив: «Про Україну як державу потрібно забути».

 

У цьому ж плані висловився і заступник голови державної думи росiї Петро Толстой: «України не існує, ніколи не існувало і ніколи не буде». Він же неодноразово поширював путiнську ахінею про те, що «росіяни та українці — один народ», і стверджував: «Ми повернемо собі наші споконвічно російські землі». Такими «російськими» землями П. Толстой називав усю територію України.

 

Ще один депутат російського парламенту — Матвейчев — прямо заявив: «України і українців не повинно існувати в майбутньому».

 

Явно про українофобські настрої та плани геноциду українців говорили й інші відомі росiяни. Так директор інституту Близького Сходу Євген Сатановський на головному пропагандистському каналі заявив: «Хто залишиться з нами, тому буде добре, а всіх інших ми вб’ємо».

 

Ще більш цинічно висловився так званий «народний губернатор» Павло Губарєв: «Якщо ви не хочете, аби ми вас перевиховали, — ми вас вб’ємо».

 

Не раз оббріхував українців, український уряд, заперечував право українського народу на самобутність, незалежність і власну державу міністр закордонних справ росiї Лавров. Ось і 26 лютого цього року він вжив вислів «те, що залишиться від України».

 

Наведені вислови російських діячів відображають не їхні особисті думки, а висвітлюють державну політику путiнської росiї щодо України й українців.

 

Тут слід зазначити, що російські звинувачення українців у так званому «нацизмі», пропаганда одіозної «денацифікації» України та фальшиві заклики повернути «споконвічні російські землі» — розраховані на необізнаних і спрямовані на виправдання воєнних злочинів росiї.

 

Вищенаведені антиукраїнські вислови російських політиків, державних діячів і пропагандистів свідчать про відверту пропаганду ненависті до українців і містять прямі погрози щодо їх фізичного знищення як окремого самобутнього народу та ліквідації України як суверенної держави, тобто мають ознаки злочинів геноциду.

 

Про злочини геноциду свідчать і закликали вбивати людей тільки за те, що вони українці. Перед нами численні факти російських злочинів геноциду.

 

Мета російсько-української війни — знищення України як головний етап відродження російської імперії та повернення росiї статусу наддержави, збільшення чисельності росiян за рахунок інших народів, передусім українців.

 

Путін мріє про відновлення у складі росiї не тільки територій колишнього Радянського Союзу, а й царської імперії та розширення і її території.

 

У його планах — давня російська мрія — об’єднати під владою російського царя усіх слов’ян у Європі, дійти до Адріатичного моря, взяти Константинополь, Босфор і Дарданели, а в Азії — вийти до берегів Індійського океану.

 

Такі собі неоімперські плани, про що відверто говорять російська пропаганда, російські політики та російські державні діячі.

Ці завойовницькі плани зазнали краху через героїчний опір українського народу. Загрузнувши у морях крові в Україні, путiн і сам уже не знає, що робити. Війна виснажує росiю.

 

Не в кращій ситуації й Україна, яка протистоїть ядерній державі і другій армії в світі завдяки підтримці США, Євросоюзу та багатьох інших країн.

 

Кожен день війни вимагає тисячі жертв, тому схвально, але з великим скепсисом сприймалося прагнення кандидата у президенти США Дональда Трампа завершити її ще до його вступу на посаду.

 

А вже після обрання його президентом строк продовжили до кількох тижнів, згодом до 100 днів, а тепер уже до пів року. Справа не така проста, як спочатку здавалася. Розпочати війну легко — вкрай важко її закінчити.

 

Спосіб, який обрав Дональд Трамп, став очевидний для всього світу — задобрити путiна і росiю та змусити Україну віддати значну частину своєї національної й суверенної території, навіть ті міста, які не зміг захопити агресор: Краматорськ, Покровськ, Слов’янськ, Херсон, Запоріжжя. На якій підставі? Тому, що росiя їх записала в свою конституцію? А якщо вона завтра запише Аляску і Каліфорнію, то що, Трамп їх віддасть путiну?

 

Питання не таке вже й риторичне, бо про повернення Аляски, Каліфорнії до складу росiї заговорила не тільки російська пропаганда, а й голова державної думи росiї володін.

 

Що тут казати про Литву, Латвію, Естонію, Польщу і Фінляндію?.. Недаремно ж постійно нейтральні фіни та шведи перед явною загрозою з боку росiї змінили свою зовнішню політику й вступили до НАТО.

 

Головною загрозою для всіх країн НАТО є росiя, це визнано в стратегічній концепції Альянсу. І ось цій країні, яка несе загрозу миру в усьому світі, Трамп хоче подарувати шмат України, аби задобрити путiна, якого вважає «добрим хлопцем», і запевняє Україну, що «він дотримається свого слова».

 

Це так президент США оцінює моральні якості людини, яка постійно і нахабно бреше разом з усім підлеглим йому державним апаратом, у тому числі й запевненнями, що жодних планів війни проти України росiя не має і не може мати.

 

Таке російські високопосадовці говорили до 23 лютого 2022 року включно, тобто за день до початку широкомасштабної агресії. У ці дні вони називали провокаціями публікацію плану російської агресії в газеті Bild і попередження президента США Джозефа Байдена від 19 лютого 2022 року про ухвалене в Москві рішення напасти на Україну.

 

І після всієї цієї путiнської брехні цим нахабним брехунам і брутальним агресорам, за переконанням Дональда Трампа, можна вірити та йти на поступки? Але Трамп вірить, бо путiн назвав його генієм.

 

Ми не можемо заперечити ймовірність того, що Трамп і Венс можуть подарувати путiну Аляску і Каліфорнію (у ХІХ ст. росiя межувала з Мексикою і США саме в Каліфорнії), але ми переконані, що жодна незалежна держава з числа колишніх російських колоній у Європі, зокрема Польща, Фінляндія, Естонія, Латвія, Литва, Молдова, Грузія, Вірменія, Азербайджан, — добровільно російське ярмо не надягнуть, вони боротимуться за свою свободу.

 

Першою це робить Україна й увесь український народ. Ось уже дванадцятий рік українці проливають кров в ім’я незалежності й свободи України, Європи і всього вільного світу.

 

Перш ніж погодитися на пропозицію Трампа і передати путiну навіть іще не захоплені українські суверенні території, потрібно нагадати, що до росiї вони не мають ані найменшого відношення, бо вона їх загарбала лише наприкінці XVIII—на початку XIX ст.

 

Яскравим прикладом є Запоріжжя і Херсонщина — це давній український край. Тут у 1990 році відбулося величне святкування 500-річчя українського козацтва, у якому взяли участь мільйони людей з усієї України.

 

На цій степовій землі, яка називалася Диким полем, у 1490 р. оселилися українці й заснували знамениту Запорозьку Січ — праматір української республіканської державності. Та й сама назва «Запоріжжя» — суто українська, вона означала, що та земля розташована за порогами Дніпра. 

 

У цей час росiї як такої ще не існувало — було невелике Московське князівство, яке щойно у 1480 році звільнилося з васальної залежності від Золотої Орди. До 1492 року в Московському князівстві єдиною грошовою одиницею були карбовані у Сараї татарські гроші — дирхеми з написами арабською мовою.

 

У цей час, у XIV-XV століттях, на Волині, яка залишалася незалежною українською державою, карбували українські срібні монети — денарії великого князя Володимирського і Луцького Дмитра-Любарта.

 

Із Запоріжжям пов’язана плеяда видатних українських полководців і ватажків козацько-селянських повстань: Наливайка, Трясила, Сулими, Павлюка, Сагайдачного, Нечая, Богуна, Кривоноса, Хмельницького, Сірка, Калнишевського та багатьох інших. Твердиню цього давнього українського краю, славетну Запорозьку Січ, московські війська за наказом цариці Катерини ІІ підступно захопили влітку 1775 року.

 

І цей давній український край путiн нахабно називає Новоросією та вимагає передати цю землю йому. І Трамп готовий іти на територіальні поступки агресору, загарбнику, порушнику міжнародного права і воєнному злочинцеві. Трамп вимагає від України негайно підписати «сдєлку» без будь яких гарантій безпеки.

 

Наголошую! Президент США Дональд Трамп пропонує президенту України Володимиру Зеленському не договір про безпеку, а якусь ефемерну «сдєлку», в якій жертву агресії прирівняли до агресора.

 

Термін «сдєлка» є в англійській і російській мовах, але він відсутній в українській. Фундаментальний словник російської мови С. І. Ожегова так пояснює це слово: «піти на поступку з совістю», «вчинити не по совісті».

 

Подібне читаємо в «Російсько-українському словнику у трьох томах», де російському слову «сдєлка» подано такі українські відповідники: «оборудка», «змова», «втягнення у невигідну справу», «умовитися про щось зі злим умислом», «поступитися перед сумлінням (совістю)».

 

Наведемо слова самого Дональда Трампа про те, як він пояснює суть «сдєлки» у книзі «Искуство заключать сдєлки». Ось кілька цитат: «Найгірше, що може зробити бізнесмен, який провертає сдєлку, — це дозволити партнерам відчути, як сильно він у ній зацікавлений». 

 

«Найкраще — заздалегідь потурбуватися про важелі тиску на партнерів». Якщо таких важелів мало, Трамп радить: «Потрібно створити важіль тиску за допомогою вигадки, вміти зацікавити, заманити, продати».

 

Як бачимо, взаємною вигодою і добропорядністю тут навіть не пахне. Тепер Трамп хвалиться, що він сорок років укладав такі «сдєлки», став мільярдером, тому Зеленський має його слухати і коритися.

 

Навіщо Дональд Трамп нав’язує Володимиру Зеленському бізнесовий термін «сдєлка», коли в міжнародному праві є загальноприйнятий термін «договір»? Договір якраз і передбачає «взаємовигідні домовленості про щось».

 

Держави не укладають між собою «бізнес-сдєлки» з продажу своїх земель чи корисних копалин. Вони укладають договори для забезпечення безпеки і реалізації спільних інтересів.

 

США разом з росiєю вже одного разу нав’язали Україні «сдєлку», яка мала дуже гучну назву: «Меморандум про гарантії безпеки у зв’язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї» (англ. Memorandum on Security Assurances in connection with Ukraines accession to the Treaty on the Non-Proliferation of Nuclear Weapons).

 

Ця «сдєлка» коротко називається «Будапештський меморандум», від місця, де його 5 грудня 1994 року підписали з Україною три країни: США, Велика Британія й росiя, згодом до нього приєдналися як гаранти Франція і Китай.

 

Згідно з цим Меморандумом, Україна добровільно позбулася статусу ядерної держави. На той час ядерний потенціал України був третім за величиною у світі та складався з майже 1 тис. 500 боєголовок різної потужності, 176 шахтних пускових установок і 44 важких стратегічних бомбардувальників.

 

Україна віддала все це згідно зі «сдєлкою», а замість цього отримала не міжнародний договір, а «джентльменський папірець», тобто «чесне слово».

Процитуємо два перші пункти цього Будапештського меморандуму:

 

«1. Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують Україні їхні зобов’язання згідно з принципами Заключного Акта НБСЄ поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України.

 

2. Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують їхні зобов’язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України і що ніяка їхня зброя ніколи не використовуватиметься проти України, крім цілей самооборони або якимось іншим чином, згідно зі Статутом Організації Об’єднаних Націй».

 

Як у світлі цих зобов’язань виглядає широкомасштабна агресія росiї проти України, гарантії США, Великої Британії, Франції та Китаю?

 

А тепер поставимо просте запитання: хто виграв, а хто програв від «сдєлки» під назвою «Будапештський меморандум»?

 

Безумовно, виграли країни НАТО, бо та велетенська кількість ракет була спрямована проти них, а 176 шахтних пускових установок і 44 стратегічні бомбардувальники були націлені на США та їхні авіаносні групи у морях і океанах.

 

Виграла росiя, бо зберегла всю потугу колишнього СРСР та ще й роззброїла Україну.

 

В абсолютному програші залишилася лише Україна, яка повірила на слово, віддала всю свою ядерну зброю й залишилася беззахисною перед озброєним до зубів ядерним агресором — росiєю.

 

Чи насмілилася б путiнська росiя розпочати агресію, якби Україна зберегла хоча б десяту частину свого ядерного потенціалу?

 

Тепер Дональд Трамп, який хвалиться мистецтвом укладання «бізнес-сдєлок», намагається втюхати Україні новий папірець, а по суті — капітуляцію перед агресором, яким визнали росiю 144 країни-члени ООН.

 

У цьому проявляється «вдячність» Україні за «Будапештський меморандум» і за знищення стратегічних ракет, націлених на США.

Варто нагадати, що Дональд Трамп уже має досвід укладення політичних «сдєлок», зокрема з талібами Афганістану. Після терактів 11 вересня 2001 року, скоєних Аль-Каїдою, США ввели свої війська в Афганістан, аби знищити терористів і допомогти встановити там демократично обраний уряд.

 

З цього часу війська США перебували у цій країні. Проти американців та урядових афганських сил вели боротьбу терористи «Талібану». При президенті Трампі 29 лютого 2020 року в місті Доха (Катар) було укладено «сдєлку» між урядом США і рухом «Талібан», без участі уряду самого Афганістану і союзників США, які також ввели свої війська в Афганістан.

 

Тобто угоду Трамп уклав за спиною офіційного і демократично обраного уряду та своїх союзників, після прямих телефонних переговорів з керівниками «Талібану», названих ним «хорошими хлопцями», яким «можна вірити».

 

Трамп дав добро на укладення «сдєлки» з терористами «Талібану» взамін на те, що вони заборонять діяльність Аль-Каїди на підконтрольних територіях, чого не сталося.

 

Перед підписанням Дохійської «сдєлки» президент США Дональд Трамп заявив: «Вони прагнуть до завершення всього цього. І ми прагнемо до завершення цього. Здається, в нас усіх є спільні інтереси». Саму «сдєлку» з талібами Трамп охарактеризував як «дуже гарну».

 

Результат Дохійської «сдєлки» відомий. 1 травня 2021 року стартувало офіційне виведення військ США і НАТО з Афганістану, тобто вже при президенті Джозефі Байдені.

 

Водночас почався масштабний наступ талібів, який деморалізовані та малочисельні урядові сили оборони Афганістану, позбавлені підтримки, не змогли зупинити.

 

15 серпня 2021 року таліби увійшли у Кабул, Ісламська Республіка Афганістан припинила існування. Однією з причин укладення Дохійської угоди була мрія Трампа одержати Нобелівську премію миру.

 

Ось про такий досвід укладення Трампом «сдєлок» потрібно пам’ятати українським урядовцям, щоб не стати черговими жертвами чужих мрій про Нобелівську премію миру. На відміну від прагнень Трампа, Україні потрібен міцний і сталий мир і реальні гарантії безпеки.

 

Нинішні дії президента США Дональда Трампа нагадують події в Мюнхені 1938 р., коли британський прем’єр Чемберлен погодився на передачу Гітлеру частини Чехословаччини — Судетської області.

 

І що, — задовольнили апетити тодішніх нацистів? Неправомірні поступки вже через рік призвели до Другої світової війни. То невже апетити теперішніх рашистів обмежаться Кримом, Донбасом, Запоріжжям і Херсоном?

 

Тепер Дональд Трамп, як Чемберлен у 1938 році, грається з вогнем. Він уже заявив, що припиняє військову допомогу Україні, подібні вимоги ставлять й інші друзі путiна в Європі, такі як Орбан і Фіцо.

 

Безперечно, без’ядерна і недостатньо озброєна Україна, в якій залишилося 30 мільйонів людей (близько 10 мільйонів стали вимушеними біженцями), не має змоги самостійно протистояти 140-мільйонній ядерній росiї.  

 

Може трапитися те, що з самого початку агресії й планував путiн. Російські війська вийдуть до кордонів Польщі та Румунії; захоплення Молдови відбудеться миттєво. А далі російська армія різко збільшиться за рахунок українців і молдован.

 

Чи захищатиме Трамп Естонію, Латвію, Литву? Він уже давно дав відповідь, що то справа Європи. Хто і де зупинить оновлену російську армію? І де її новий похід у Європу закінчиться? Російські пропагандисти вже говорять, що зупиняться в Берліні, Парижі, Лісабоні та не залишать їх більше ніколи.

 

А ось слова дуже близького до путiна митрополита Тихона (Шевкунова), сказані 22 лютого 2025 року: «Я вірю, що Константинополь повернеться в рідну гавань, як і Крим». Константинополем у росiї називають Стамбул.

 

Судячи з цих слів, в оточенні путiна не відмовилися від планів захоплення Босфору і Дарданелів — давньої мрії російських царів, Сталіна й теперішніх російських імперіалістів, у тому числі членів державної думи росiї, таких, як Жириновський і Багдасаров, які висловлювали подібні загарбницькі наміри щодо Туреччини.

 

А як росiяни діятимуть на захоплених землях? Методи в них вироблені віками — вони робитимуть їх «російськими» через зміну демографічної ситуації. Вже тепер понад мільйон українців депортовано з окупованих росiянами українських земель у Сибір і на Далекий Схід.

 

Така ж доля чекатиме інших українців, молдован, поляків, литовців, латишів, естонців; їхні помешкання займуть росiяни. Як то виглядало на практиці, добре пам’ятають старші люди у Львові, Рівному, Луцьку, Дрогобичі та в усіх інших містах Західної України, Молдови і країн Балтії — у квартири і будинки депортованих до Сибіру українців, поляків, євреїв, молдован, балтів незабаром поселяли іммігрантів-росіян і відкривали російські школи. 

 

Російську армію завжди формували з підкорених народів, яких використовували проти їхніх сусідів. Тунгуси Сибіру, після їх розгрому й приведення до присяги московському цареві, завойовували для росiї чукчів Чукотки.

 

А поляки, після поразки у повстанні 1831 року, брали участь у підкоренні росiєю Північного Кавказу, зокрема Черкесії, Чечні, Дагестану.

 

Тепер українців і кримських татар окупованих Криму та Донбасу вдягають у російську форму й змушують воювати проти України. Це давня російська завойовницька традиція. Невже цього Трамп не знає?

 

А якщо знає і добре усвідомлює загрозу, то навіщо нав’язує Україні «сдєлку» на умовах путiна, яка по своїй суті є капітуляцією і заохоченням росiї до нової агресії?

 

Успішна агресія росiї, чому сприяє Трамп, стане заохоченням усіх теперішніх і майбутніх агресорів, це шлях до нових і ще масштабніших війн і людських трагедій. Такі дії Трампа не мають нічого спільного з цілями Нобелівської премії миру, засадничим принципами якої є міжнародне право, мир, безпека країн і народів. 

 

У теперішній російсько-українській війні Україна стала своєрідними ключами від миру і війни. Саме за ці ключі йде така шалена боротьба. Визначальним для Європи й світу постало питання: до якої системи безпеки за підсумками цієї війни належатимуть ці ключі — Україна.

 

Якщо Україна програє — програє Європа, програє світ, бо це відкриє шлюзи для нових загарбницьких війн. Як свідчить історичний досвід, війна — це форма існування російської імперії.

 

Без ведення постійних загарбницьких війн маленька у ХVI ст. московія не стала б через двісті років імперією, не загарбала країни й не поневолила б народи Поволжя, Кавказу, Центральної Азії, Уралу, Сибіру, Тихоокеанського Помор’я, Аляски і Каліфорнії.

 

Агресивні загарбницькі війни московія-росія вела постійно, збільшуючи свою воєнну могутність за рахунок інших народів. Така суть російської імперії аніскільки не змінилася і в ХХІ ст., яскравим доказом чого є теперішня російсько-українська війна. Розв’язавши цю жорстоку й криваву війну, росiя назавжди зганьбила себе перед усім світом і продемонструвала, що вона залишається уособленням Зла на планеті.

 

Україна, Європа і світ не повинні програти, бо це буде програш не лише України, а й усіх демократичних країн, справи миру і безпеки у світі. 

 

Дмитро ЧОБІТ, письменник