Криза довіри: навіщо Раді збиратися на позачергову сесію після гучної акції на Банковій

Здавалося б, що у вигідних для України геополітичних реаліях Банкова повинна зосереджувати зусилля на консолідації суспільства і міжнародних партнерів для відсічі російським окупантам, впровадженні прогресивних реформ, подоланні пандемії коронавірусу та боротьбі з корупцією й утвердженні верховенства права.

Натомість спостерігається часткова зміна риторики можновладців та ескалація піарних постановок РНБО для відновлення обвального рейтингу президента напередодні можливих дочасних парламентських і президентських виборів.

Свідомо уникаючи розгорнутого аналізу й оцінки подій в Україні та навколо неї, є необхідність зосередитися на останніх протестах, особливо біля офісу президента.

Оскільки удавана істерика влади та фальшування її нукерами причин, замовників і дій окремих осіб, у тому числі 20.03.2021 р., викликають підозру в навмисному потуранні правоохоронцями порушення законодавства у царині громадської безпеки. Перш за все звертає на себе увагу вибірковість правоохоронців у реагуванні на такі події.

Якщо наміри і певний рух молодіжного крила ОПЗЖ протестувати в Києві проти санкцій стосовно каналів Медведчука—Козака були швидко припинені із залученням підконтрольного А. Авакову «Національного корпусу» на стадії підготовки, то у випадку з подіями 20.03.2021 р. поліцією не було вжито законних попереджувальних заходів із виявлення та затримання радикально-екстремістських елементів, які начебто мали наміри вчинити хуліганський вандалізм стосовно стратегічно важливої державної будівлі, якою є офіс президента України.

І тому дивними виглядають заяви «постфактум» заступника міністра внутрішніх справ А. Геращенка про те, що в «акції брали участь прихильники Стерненка, які є маргіналами, неонацистами, скінхедами із профашистських кіл».

Отже, виходить, що МВС володіло інформацією про осіб, які готувалися жорстко протестувати. І це підтверджує заступник міністра, говорячи про те, що «акція не планувалася мирною.

Організатори хотіли масових бійок та зіткнень із правоохоронцями». Хоча демагогічно і неполіткоректно виглядає заява високопосадовця про якісь «профашистські кола» в Україні.

До речі, такий наратив постійно нав’язує світовій громадськості Кремль, дезінформуючи людство про стан справ в Україні. В цьому ряду перебуває й «особисте» припущення А. Геращенко про те, що «за подіями на Банковій стоїть політична сила П. Порошенка».

Тобто виглядає так, що у хворобливій уяві соратника А. Авакова партія «Європейська солідарність» є складовою «профашистських кіл».

Кращої послуги кремлівський узурпатор очікувати не міг. Сумнівним з точки зору законодавства виглядає і пасаж А. Геращенка про те, що поліція закликала до діалогу провокаторів, але марно. Правоохоронці відійшли, щоб запобігти масштабному насильству».

Отже, свідомо залишили офіс президента без захисту. Чим заохочувалися «провокатори» штурмувати будівлю для здійснення можливих терористичних актів стосовно конкретних осіб. Приклад штурму і захоплення Капітолію в США 06.01.2021 р. радикально-екстремістськими угрупованнями — яскраве тому свідчення.

Напевно, у допущених свідомо чи через нехлюйство провалах своє місце посідають СБУ та УДО — як у контексті захисту національної державності, так і стосовно надійної безпеки осіб, які охороняються.

Лише перелічене дає підстави підозрювати владу щонайменше у нещирості. А за  великомим рахунком — у спеціальній операції з компрометації політичних опонентів з метою добитися жорсткішого законодавства щодо репресій опозиції, згортання чи максимального обмеження конституційного права громадян на свободу слова, зібрань і протести. Для цього монобільшість і скликає позачергове засідання Верховної Ради.

Поза сумнівом, законодавча гілка влади повинна своєчасно, а краще на випередження, реагувати на виклики, ризики і загрози безпеці нації та державі.

Особливо в умовах російської збройної агресії. Проте депутати, незалежно від їх партійності, зобов’язані бути жорстким запобіжником щодо можливої трансформації демократичної республіки в авторитарну державу.

В якій продукуватиметься маккартизм та, за прикладом середньовічної інквізиції, розпинатимуть тепер уже політичних єретиків. Поряд із оцінкою подій та осіб, які брали в них участь, законодавцю належить ініціювати розслідування ролі і місця та можливої службової недбалості національної поліції, СБУ та УДО у подіях, що сколихнули країну.

Парламент повинен також скорегувати алгоритм кадрового забезпечення правоохоронних і спеціальних органів, передбачивши унеможливлення політичних призначень на керівні посади.

Визначити основними критеріями відбору професіоналізм, принциповість, законослухняність, нульову толерантність до корупції та відданість Українській державі і нації.

Вкрай необхідно започаткувати загальнонаціональний діалог для зміцнення єдності і консолідації українського суспільства, вдосконалення законодавства у сфері національної, державної і громадської безпеки та посилення ролі громадськості у державотворчій діяльності.

У такому разі вище військово-політичне керівництво держави може сподіватися на подолання кризи довіри до себе з боку суспільства та міжнародних партнерів.