«Юпак»: життя без фільтрів і ретуші

15.12.2020

Тепер, коли емоції трохи вляглися, — про те, чому перемога «Юпака» Сергія Сергійовича Saigon’а на Книжці року ВВС — це добре й знаково. Ні, не тому, що я перекладала, хоча тішуся надзвичайно.


Насамперед — про що ця книжка? Найчесніший роман про українське село, де немає ні пасторальних ідилій, ні зверхньої поблажливості. Є просто життя українського села на початку 2000-х. Головний герой на обкладинці — мотоцикл «Юпак», тобто «Іж Юпітер», який потрапляє так чи інакше до різних людей. Тут ціла галерея персонажів, виписаних дуже фактурно — до них починаєш ставитись, як до живих людей. Жанрово тут є екшн, детектив, трошки містики, романтики, побутописання і чимало степового ландшафту.


Як на мене, то найбільша чеснота цього тексту — точна інтонація. У ці степові ландшафти, у цих бабусь, роботяг, зеків, молодь на «дріскатєках» віриш беззаперечно. Тому, як і перша книжка Сергія Сергійовича «Грязь», «Юпак» дуже кінематографічний.


То чому ж перемога саме цієї книжки — важливе явище?


По-перше, надсилаю компліменти журі за те, що премія може бути своєрідною перепусткою в літпроцес. Автор-початківець (строго кажучи, Сайгонова «Грязь», попри всі чесноти, не зовсім художня література), маючи вартісний текст, цілком може скласти конкуренцію Марії Матіос чи Софії Андрухович.


«Юпак» говорить про село без ідилічного флеру, правдиво і живою мовою. І це одна з найкращих рис книжки: такі діалоги не можна вигадати, їх можна лише почути в реальному житті. Ця правдивість дуже відчутна в тексті.


Як правильно зазначали, зокрема Олексій Жупанський і Віталій Чепинога, цей роман говорить про те покоління, яке в 2014-му пішло захищати країну. Тому фінальна глава про війну — це не данина авторському досвіду. Війна тут момент істини, вона показує, хто є хто і ставить все на свої місця. Як у житті, власне.


І те, що випливає з попереднього: оці всі персонажі (тобто весь оцей суспільний прошарок), оце покоління, оця степова сільська Україна — це теж вважлива і невід’ємна частина колективного українського «ми». Україна і така теж. Ще одна локальна ідентичність, коли хочете. А отже, «Юпак» докладається до тих книжок, які осмислюють сучасну Україну, що вона таке і як такою стала.


І, відповідно, ось такі персонажі, таке життя, таке село, таке покоління — важливе й актуальне. Література, яка дивиться на життя як воно є, без фільтрів, без ретуші, з максимальною різкістю.


Повернусь до цих міркувань через кілька років, а поки дозволю собі припущення. Література комбатантів (не лише, але насамперед) необхідна для осмислення, осягнення війни, для її рефлексії через конкретні голоси її безпосередніх учасників. Проте, гадаю, у такої літератури є ще одна функція — оновлення, розширення діапазону сучукрліту саме за рахунок оптики з такою різкістю.


Можливо, я помиляюсь та екстраполюю суб’єктивні враження на весь літературний процес. Побачимо. Але самій цікаво.


А поки — прочитайте «Юпак», він того вартий.

  • Дерашизація або демосквизація: не можна дерусифікувати те, що Руссю не було

    Термін «русифікація» і антонім до нього «дерусифікація» суперечать тотожності історичних назв «Україна» і «Русь». Після викрадення Московією у XVIII столітті однієї з цих тотожних назв видатний український історик Михайло Грушевський намагався повернути вкрадене, об’єднавши ці дві назви в єдину « >>

  • Нас не здолати нікому

    Величавий час вирішальної битви Руси-України з одвічним ворогом - Московією надихає багатьох українців. Пропонуємо увазі читачів вірші Ірини Омельченко. >>

  • Пісні самонаведення

    Коли почалася війна, сотні тисяч українських чоловіків взяли в руки зброю, змінивши професію. У мене є друг, талановитий музикант і патріот - Іван Леньо, соліст рок-гурту KOZAK SYSTEM. У дорозі, за кермом я із задоволенням слухаю його пісні. >>

  • Листівка з Києва

    Український поет Олександр Ірванець ексклюзивно надав «Україні молодій» для публікації свій новий пронизливий вірш про український опір споконвічно ворожій Москві. >>

  • Іван Дзюба: скромний, глибокий і чесний

    Є в цьому щось символічне - він пішов за межу в той день, коли його батьківщина, його Донбас, ще глибше заплутався в тенетах "братньої любові" кремлівського карлика. Вірю, що не остаточно, і все ж, питання звільнення і повернення Донбасу відучора стало дальшою перспективою. >>