Ворог боїться тільки сили

25.11.2020

Коли в 2014­му Росія без оголошення війни напала на Україну, нав’язала нам так звану гібридну війну, Україна її прийняла, і це було великою помилкою.

 

Війну з Московією­Росією треба було вести в її класичному вигляді — оголосивши воєнний стан та мобілізацію, порвавши з Росією всі торгові та дипломатичні стосунки.

 

Це мобілізувало б весь народ на спротив агресору, і не було б таких результатів опитування на сьомому році війни, коли половина українців ставляться з симпатією до росіян, а понад 70% жителів Росії, вихованих своїми ЗМІ в імперсько­шовіністичному дусі, вважають українців своїми ворогами. Пожинаємо плоди ведення гібридної війни, коли і воюємо, і торгуємо.

           

Воєнна ініціатива на фронті наразі перебуває повністю на боці окупанта, коли б мало бути все навпаки: земля повинна горіти під його ногами, а вона горить на нашому боці від його дій і завдає великої економічної та моральної шкоди.

 

Так зване перемир’я виконується тільки з нашого боку, деморалізуючи наших воїнів. Президент Зеленський, а також керівники США, Німеччини та Франції ніяк не можуть зрозуміти простої істини, що Путін не для того загарбував землі Молдови, Грузії та України, щоб потім їх віддавати дипломатичним шляхом. Мета Путіна, про що він говорив раніше, — відродження Російської імперії в радянських кордонах, і ніякі дипломати, а тим більше Зеленський, не змусять його змінити свої загарбницькі плани.

           

Тільки економічна і фінансова ізоляція Росії й виключення її зі складу ООН як світового агресора і терориста, який нехтує міжнародними договорами, може дати позитивні результати, інакше Путін і далі діятиме згідно зі своїми планами «собіранія ісконно русскіх зємєль», на що він отримав підтримку свого електорату.

          

Протистояння сильному ворогу потребує від наших воїнів постійного навчання, особливо це стосується льотчиків. Наша авіація майже за всіх президентів планомірно знищувалася і зараз перебуває у плачевному стані.

 

Постійна нестача пального призводить до незначної кількості годин польотів наших авіаторів, а це, у свою чергу, призводить до фатальних наслідків, що стало причиною загибелі двох десятків наших майбутніх льотчиків під Харковом.

 

Це має стати серйозним уроком для президента Зеленського. На жаль, наші керманичі погано вчать уроки з історії або нехтують ними, в них на першому плані не державні інтереси, а власні. У цьому наша майже тридцятирічна біда.

 

Так буде  далі, якщо Україну не очолить лідер­державник, який відродить із малоросів українців і створить економічно та військово сильну державу, а культура фінансуватиметься з бюджету не за залишковим принципом.

 

І. ШІМАНЧУК
Рівне