Уважно спостерігаю за подіями, що відбуваються в Україні... І відчуття грандіозної афери, яку збираються провернути депутати парламенту, мене не полишає. Чому? Бо ще до першої російсько-чеченської війни я брав участь у розробці «Проєкту приватизації» в Чеченській Республіці Ічкерія.
Ми тоді дуже ретельно обговорювали всі варіанти, зважували їх плюси і мінуси. Пам’ятаю, якого важливого значення надавав майбутній приватизації президент Джохар Дудаєв, як не квапив, але вимагав від членів комісії «особливої уваги». Пам’ятаю гарячі суперечки і можу сказати, що навіть попри емоційні дискусії спогади мої особисті про роботу всіх членів комісії залишилися найтепліші.
В ній не було жодного «дерибанщика», зацікавленого у відстоюванні чи то власних, чи кланових інтересів.
І мене дивує, що сьогодні в Україні, частина території якої перебуває під російською окупацією, так активно проштовхується питання саме з продажу величезних площ угідь в одні руки. Невже й справді інших проблем, які потребують нагального вирішення, немає?..
Наразі, проживаючи у Франції, я чітко бачу ставлення до спільної, народної власності французів, що мають багатовікову історію суверенітету, і — ставлення до такої власності «постсовка». Повірте, різниця величезна!
У Європі давно створено спеціальні державні інститути контролю за обігом землі, гарантії для фермерів і землекористувачів. І саме держава є гарантом від спекулятивних перевертнів, оберігаючи громадян країни (і тим самим зберігаючи суверенітет Франції) від усіляких сумнівних угод.
Зараз, спостерігаючи за поспішністю, з якою нинішній склад Верховної Ради ухвалює земельні закони, я задаюся питанням: «якому народу вони слуги»!? Може, ці «нові обличчя» — тимчасові виконавці, завдання яких — швиденько прийняти потрібні якимось групам закони і потім піти в небуття, залишивши Україну в рабстві «нових» господарів?..
Нагадаю: під час Другої світової війни фашистська Німеччина вивозила з окупованої України в тому числі й чорноземні ґрунти, намагаючись «приживити» їх у себе. Боюся, що після таких стрімких приватизаційних ініціатив новим господарям оптимальніше буде «видавити» населення, створивши йому нестерпні умови. А для приватизованої ними землі після прийняття «необхідних законів» знайдуться нові працівники, змушені працювати на новоспечених землевласників за копійки.
Зазначу з власних спостережень: сьогодні європейці, які одного разу спробували українські сільськогосподарські продукти, стають буквально їх фанатами. Чому? Бо одного разу відчувши живий смак продукції, вирощеної на українській землі, забути його неможливо!
Чому української сільськогосподарської продукції в Європі досі так мало? Чому досі так мало магазинів, які торгують українською сільськогосподарською продукцією?
Це окреме цікаве питання, яке потребує відповіді від влади України. Бо саме влада України в хорошому сенсі має лобіювати інтереси своїх виробників і надавати їм протекцію. Керівники країн Європи саме так і роблять! Бо будь-який якісний продукт — це бренд країни і довіра до неї, пов’язана з повагою до виробника! Пригадуєте вислів «німецька якість»? На повазі й довірі міжнародної спільноти значно успішніше можна забезпечити і добробут для громадян своєї країни!
А той, хто законодавчо «вбиває» ексклюзивних фермерів-виробників, готує народ до злиднів або до витіснення.
З повагою до українського народу, гаранту суверенітету країни!
Муса ТАЇПОВ,
спеціально для «України молодої»
Париж, Франція
