Оголошено переможців XV Одеського кінофестивалю
Під час закриття фестивалю у Києві 20 липня журі XV Одеського міжнародного кінофестивалю оголосило переможців. >>
Новинку в жанрі мемуарної прози — книжку Софії Буняк «У калейдоскопі долі» (К.: Смолоскип, 2019) — присвячено здебільшого 1960–1970-м рокам.
Ця письменниця ще замолоду зазнала репресій, опинилася в Росії, у Москві. Та зберегла якнайживіший зв’язок із рідною країною, тож зображені в її повісті події таки здебільшого українські, проте бачаться ніби через російську призму.
Софія Буняк розповідає про дуже різні події та людей тієї визначальної епохи в історії СРСР, яка, власне, й визначила напрями його подальшого падіння, відтермінованого «застоєм» років на двадцять. У книжці — культурне життя тодішньої української діаспори в Москві. Часом воно було цікавим і насиченим, із культурними подіями, візитами українських митців.
Подеколи ж перетворювалося на абсурд: наприклад, коли московським українцям не дозволяли офіційно створити своє «земляцтво». Є тут враження від спілкування з різноманітними людьми — від «типових» радянських інтелігентів до «типових» радянських каґебістів. Тут і не названий на ім’я близький друг оповідачки, й один із найвидатніших шістдесятників Іван Драч, людина з її кола.
Кожну персону Софія Буняк змальовує дуже характеристично, кількома штрихами увиранюючи як її особисті психологічні риси, так і стиль доби. До речі, поміж цими персонажами виринає й постать редакторки, упорядниці книжки — знаменитої української дослідниці літератури Елеонори Соловей.
Але наскрізним мотивом «У калейдоскопі долі», її таким собі «другим головним» (після самої мемуаристки) героєм постає маловідомий сьогодні письменник-аматор Сергій Даушков. Він жив у селі й давно покинув писання, яким трохи займався в юності, але випадкова зустріч із Софією Буняк, котра читала і полюбила його ранні твори, повернула Даушкова до літератури, надихнула знову писати.
Письменниця намагалася допомогти йому опублікувати нові тексти, проте обставини виявилися несприятливими. Між ними тривало вельми цікаве листування, яке для провінційного літератора було чи не єдиним «живим» спілкуванням.
Тема людей, які з різних причин виявилися «непоміченими», теж належить до провідних у книжці Софії Буняк. До цього ж питання звертається в передмові й Елеонора Соловей. Вона звертає увагу на те, що явище «письменників-аматорів» можна сприймати, досліджувати й поціновувати приблизно так, як сьогодні трактують наївне образотворче мистецтво.
Коли ж говорити про літературну манеру, стилістику мемуарної прози Софії Буняк, то чи не головним враженням є яскраве поєднання м’якої, нерідко сентиментальної, елегійної манери викладу — з динамічною, політематичною та майже «кліповою» побудовою композиції.
Під час закриття фестивалю у Києві 20 липня журі XV Одеського міжнародного кінофестивалю оголосило переможців. >>
Три картини художника з Макарівщини Анатолія Марчука нещодавно були продані на аукціоні у Тетієві >>
Навряд чи знайдеться в Україні людина, яка хоча б раз не чула у виконанні цього прославленого артиста художнього слова усмішки Павла Глазового чи Остапа Вишні або ж поезії Тараса Шевченка, чию творчість він підняв на неосяжну висоту. >>
Здорова видавнича стратегія — перекладати резонансні світові новинки, а тоді повертатися до публікації раніше не відомих українському читачеві творів того чи того автора. >>
У Черкасах урочисто відкрили меморіальний знак одному з авторів проєкту обласної філармонії — видатному українському архітектору, члену Національної спілки архітекторів України Леоніду Степановичу Кондратському. >>
Учасник етноколективу «Троїсті музики», артист «Дикого театру» Микола Ленок поліг у бою, захищаючи Україну поблизу міста Часів Яр на Донеччині. >>