Географію концертів піаніста і диригента Станіслава Христенка найпростіше осягнути... континентами — у свої 35 років уродженець Харкова концертував на чотирьох.
Виступав із сольними концертами у знаменитому нью-йоркському Карнегі-холі, у віденському Концертхаусі, брюссельському Центрі витончених мистецтв, на численних іспанських сценах; з оркестрами — в Берлінській філармонії, Сеульському мистецькому центрі, Сіті-холі Гонконгу.
У цьому калейдоскопі віртуозного музикування, з 11-річного віку, яскравим візерунком викладаються перемоги у понад двадцяти першорядних міжнародних музичних змаганнях, серед яких — знамениті багатолітньою історією конкурси Марії Канальс у Барселоні та Королеви Єлизавети.
Як щирий привіт вічності залишаються видані в США і Німеччині, Гонконзі й Лондоні за участі піаніста Станіслава Христенка — артиста Steinway — записи класичної музики. Новий — «Ромео і Джульєтта» офіційно презентують 4 жовтня.
Не може не дивувати те, що вже три роки поспіль (мешкаючи останні 11 у Сполучених Штатах) артист паралельно активно творить і працює в Україні. Що ним рухає — «Україна молода» намагається дізнатися із перших вуст.
«Українське коріння, звичайно, приємно констатувати»
— Станіславе, за період від березня, коли пройшов KharkivMusicFest-2019, до концерту 1 жовтня у Харкові ви в Україні побували з проектами ще двічі, навіть у Луцьк доїхали. Чому, перепрошую, не сидиться в Америці, де сучасні концертні майданчики?
— В Україні я зараз маю два проекти, дуже для мене важливі. Це KharkivMusicFest, що проходить із 2018-го і який став продовженням музичного фестивалю «Дзеркальний струмінь», який відбувся у Харкові роком раніше. У KharkivMusicFest прекрасна організаційна та меценатська команда на чолі з президентом фестивалю Сергієм Політучим, а моя роль — формування артистичного іміджу та контенту.
Інший проект виконавський — це Nova Sinfonietta, камерний оркестр, який розпочав діяльність у 2016-му. І вже 1 жовтня відкриє свій третій повноцінний сезон.
Обидва проекти потребують багато уваги, часу та перебування в Україні. До того ж два зали Харківської філармонії зараз можуть конкурувати з сучасними майданчиками не тільки в США, а й у багатьох інших країнах. Виступи на цих сценах рідного міста приносять велике задоволення.
— Чи прописано у вашому контракті з агенцією UKR Artists фіксоване число концертів, які ви зобов`язані відіграти в Україні?
— Немає формату відносин зі світовими агенціями стосовно кількості концертів, і в мене також немає таких зобов’язань з UKR Artists. Але є формат ексклюзивності, це означає, що саме UKR Artists, і тільки ця організація, представляє мене як артиста на українському музичному ринку.
— Вам належала ідея створити у Харкові пластичну виставу Apollo за Стравінським, прем’єру якої показали наприкінці червня. Чому вам цікавий саме цей композитор? Чи мала для вашого вибору якусь роль частина його життєвої географії, присутня і в вашому житті: українська Волинь, США?
— Вистава Apollo є проектом харківського театру «Нєфть», з яким я (разом із музикантами Камерного оркестру Nova Sinfonietta) дуже радий співпрацювати і був одним з ініціаторів такої співпраці. Насправді я пропонував режисерці Ніні Хижній декілька варіантів творів для вистави. І саме вона побачила все багатство змістів як у балеті «Аполлон Мусагет», так і в долі Стравінського. Мій вибір, перш за все, залежав від складу оркестру і зацікавленості насамперед у виконанні цієї музики.
Ігор Стравінський для мене є одним із найцікавіших композиторів в історії, не залежно від його зв’язків із Волинню або США. Його українське коріння, звичайно, приємно констатувати, як і факт першої прем’єри «Аполлон Мусагет» у Бібліотеці Конгресу в Вашингтоні, що недалеко від мого дому.
На KharkivMusicFest-2020 Станіслав Христенко
запрошує з 28 березня по 12 квітня.
Мені здається, що саме зараз настав час, коли композитори першої половини ХХ століття можуть бути найактуальніші і найзрозуміліші для масового слухача, саме через 100 років. І, до речі, серед визнаних світом композиторів Стравінський не єдиний, хто пов’язаний з Україною. Серед таких і Сергій Прокоф’єв (народився поблизу Донецька), і Кароль Шимановський (з’явився на світ у Київській губернії, нині це Черкаська область, а вчився у місті, яке тепер має назву Кропивницький).
— Основним центром вашої творчої роботи в Україні лишається Харків. Розкажіть детальніше про Nova Sinfonietta.
— Nova Sinfonietta — це моє намагання створити сучасний міжнародний музичний продукт. І почалося все зі створення камерного оркестру (якого не існувало на той момент у Харкові). Із самого початку ми грали з планшетів на постійній основі (одні з перших у світі), працювали винятково з молодими музикантами, реалізовували концертні й освітньо-просвітницькі проекти.
У попередньому сезоні грали на одній сцені разом із гостями, музикантами камерних оркестрів Києва, Львова та Одеси. Уже встигли виступити на сцені Львівської філармонії з «Віртуозами Львова». У цьому сезоні, зокрема, створюватимемо Дитячий оркестр.
Я вірю, що від того, що такі речі відбуваються саме у Харкові, можуть виграти і місто, і країна. Поки що Nova Sinfonietta і я особисто, як, до слова, і всі інші мої ініціативи у місті мого народження, не отримали ані копійки фінансування від держави. Тобто моє творче базування у Харкові пов’язано винятково з родинним зв’язком.
Як буде далі — побачимо: мої пращури жили у Вінницькій, Дніпропетровській і в інших областях... Хоча сподіваюся, що буде державна підтримка саме у Харкові, а також розуміння, що такі проекти — не просто мої фантазії та особисті амбіції, а інтерес міста, регіону, країни, їхні імідж та майбутнє.
Низькі гонорари і проблеми законодавства відрізають Україну від світових трендів
— Останнім часом ви поширюєте багато інформації про стрімкий розвиток музичної інфраструктури у різних країнах. Який приклад вважаєте найприйнятнішим для України і чому це важливо?
— Музична інфраструктура — це не лише стіни концертних залів, а й першокласні музичні інструменти та колективи, проведення різноманітних фестивалів, а ще — гонорарний бюджет для запрошених артистів. Середні гонорари за виступ найкращих світових оркестрів нині — $80 тис.—100 тис., найкращих солістів $30 тис.—60 тис. Що маємо в Україні? Гонорарні можливості філармоній — декілька тисяч гривень на один концерт. Це та проблеми законодавства відрізають весь ринок країни від світових трендів, навіть якщо на кожній афіші писати, що виконавець є найкращим у світі.
У Європі, Азії, США класична музика насправді не вмирає, а переживає неймовірний розквіт. І в першу чергу — за державні кошти. Країни активно інвестують у мистецтво і бачать у цьому необхідність та потенціал. Наприклад, за останні декілька років були відкриті неймовірні концертні зали у Польщі. І у Вроцлаві, і в Катовіце побудовані величезні комплекси, де базується багато оркестрів й інших колективів, там уже виступали першокласні Лондонський симфонічний та Віденський філармонічний оркестри. У Грузії, неподалік від Тбілісі, в Цинандалі, нещодавно проходив фестиваль, де кожного дня відбувалося по два концерти легендарних світових виконавців.
— Неоднозначну реакцію викликало згадування вами будівництва великого концертного центру навіть в окупованому Криму і Полуніна, який пристав на пропозицію Путіна очолювати там уже з нинішнього 1 вересня хореографічну школу. Свого часу, до 2014 року, вам, мешканцю прикордонного Харкова, синові військовослужбовця, після навчання у Московській консерваторії можна було залишитися в Росії. Чому вас тоді не змогли звабити музичною кар’єрою там?
— Варто зауважити, що мешкаю я вже 11 років у Сполучених Штатах, а мій батько був демобілізований ще у 1990-ті. У 2010—2015 роках у мене майже не було виступів ні в Україні, ні в Росії. Я виступав переважно в Азії, Західній Європі та Північній Америці.
У 2016-му я подумав, що можу бути корисний Україні і Харкову. На моє переконання, однією з найбільших проблем сьогоднішньої України є культурна ізоляція від європейських і світових культурних процесів та відсутність деяких важливих культурних інститутів здорового суспільства. Я приїхав у Харків із трьома ідеями: проведення щорічного музичного фестивалю, створення камерного та юнацького оркестрів. І знайшов однодумців: серед них — працівники державних і приватних закладів культурницької сфери, меценати, колеги-музиканти. Завдяки їм ті ідеї перетворилися на KharkivMusicFest і Nova Sinfonietta. На перший виступ із цим оркестром я летів узагалі з концерту в Мексиці.
Стосовно згадування Полуніна. Я мав серію постів у «Фейсбуці» про важливість інвестицій у музичну інфраструктуру (в тому числі на прикладі Польщі, Росії та США). Приклад Сергія Полуніна (а народився він у Херсоні, спочатку вчився у Києві) є нагадуванням, що важливо заохочувати успішних у світі українців з мистецького середовища на державному рівні, бо зараз багатьом колегам з України набагато легше реалізуватися в Росії та інших країнах.
Нині багато народжених в Україні митців, які тут отримали початкову освіту, працюють на культурне майбутнє Росії: і ті, хто безпосередньо там живе, і ті, хто мешкає в інших країнах, але приїздить на запрошення РФ у спеціально створені комфортні умови. У більшості випадків це результат, зокрема, відсутності належних умов для концертів і загалом роботи музикантів в Україні. Гонорарні можливості філармоній у Росії інколи в 10 разів вищі за українські.
Ці теми треба обговорювати і вирішувати на найвищому рівні. Мені простіше про це говорити, бо мешкаю у третій країні і не маю життєвої заангажованості.
Початкова освіта, що є предметом заздрощів
— До речі, ніде не зустріла інформацію про вашу початкову музичну освіту, питання реформування якої активно обговорюють останніх кілька місяців українські викладачі ДМШ. Як треба вчити дітей музики?
— Я закінчив Харківську дитячу музичну школу №13 імені Миколи Коляди. Реформа і система освіти (не тільки дитячої і не тільки музичної) — це взагалі світова проблема сьогодення. З появою інтернету і вільного доступу до інформації професія вчителя може дуже змінитися у наступні навіть 10 років.
Що стосується початкової музичної освіти, то саме радянська система музичних шкіл вважається у світі чи не найкращою і є предметом заздрощів у найрозвиненіших країнах. Але світ змінюється, і з 1991 року ця система теж повинна розвиватися та якісно покращуватися, бо державна інвестиція в початкову музичну освіту — це інвестиція в мистецтво, а не в розваги.
І це означає, що випускникам музичних шкіл бажано знати про пісні Шуберта, симфонії Моцарта, Брамса і, може, навіть Малера, опери Вагнера та Верді і потім ходити на концерти та вистави в оперні театри та філармонії (якщо такі твори там ще є у програмах). Кіно-, рок-хіти, попурі та відомі пісні можна і за власні кошти вчитися грати у приватних студіях та школах. Не заперечую, що це може бути приємніше для дітей та деяких батьків. Але є приємне, а є корисне. Є попкорн і кола, а є овочі. На попкорні та колі не виростити здорову дитину. І тут слово — за державою.
Харків’янин Станіслав Христенко здобув перемоги десятків першорядних міжнародних конкурсів.
— Що ви будете робити, щоб привертати увагу можновладців до необхідності мати в Україні сучасні концертні майданчики?
— Мені здається, що світовий тренд у цьому напрямку настільки очевидний, що варто лише подивитись навколо, подивитися на сусідів, на інші приклади. Я особисто відкритий до розмови і буду намагатися розмовляти про це зі всіма, від кого можуть залежати необхідні рішення. Нині в Україні є багато важливих та успішних проектів, що потребують «оселі», сучасної та комфортної, а головне — що таких нових просторів потребують глядацька аудиторія, суспільство та молодь. Навіть в одному Харкові це не лише Nova Sinfonietta. У питанні сучасних культурних майданчиків України Харків зараз якраз попереду, бо завдяки багаторічним зусиллям керівництва філармонії та керівництва області хоча б стіни вже є. Інші складові будуть дуже скоро, у мене немає сумнівів.
— Чи відомі вже дати наступного KharkivMusicFest?
— Підготовка програми KharkivMusicFest-2020 активно триває. Це складний і довгий процес, що завжди залишається за лаштунками. Наступний фестиваль відбудеться з 28 березня по 12 квітня.
.png)
