Треба поговорити...

21.08.2019
Неодмінно треба, мій ровеснику з Росії, бо наші батьки і старші брати віддали своє життя у Другій світовій війні заради кращого життя для своїх нащадків. Сьогодні, як бачимо, кращого життя немає, а нащадки воюють між собою на Донбасі.
 
Це є найнижчою точкою гріхопадіння, яка заподіяна несамовитою пропагандою проти норм людяності. І зупинити цю біду можемо ми з тобою, обмінявшись думками у найдостойнішій формі культури людського спілкування.
 
Тож давай, мій однолітку з Росії, позмагаємося на царинах власної світоглядної парадигми, а не на полях інформаційної війни, яка безугавно дме з кривавих підмурків Кремля. Не можна надалі нехтувати велінням 30 мільйонів радянських громадян, які полягли на полях тієї війни задля того, щоб життя у наших країнах було таким, як у Німеччині або в Японії за показниками економічного розвитку. Тобто треба поговорити.
 
Якщо мене надрукує, скажімо, «Україна молода», а тебе — «Комсомолка», то навіщо нам мости, через які ведучі формуватимуть свідомість широких мас населення згідно з ученням доктора Геббельса? А так ми свої публікації розмножимо та й будемо їх презентувати серед знайомих та родичів. А є ще розумніші від нас, які так поправлять наші думки, це демократія.
 
Зачекай, мій однолітку з Росії, не лайся матом, а допоможи і мені розібратися на домашній кухні, бо ми заїхали, що далі нікуди. Дивися, нам Тарас Шевченко заповідав діждатися свого Вашингтона, то де ж він? Україну обікрали, а гетьмана свого так іще й не обрали. Сподівалися на Вадима Рабіновича, але він переметнувся до кума Путіна.
Отож треба поговорити... 
Володимир КЛІЩ
Черкаси