За партійними списками лише в трьох регіонах України президентська партія «Слуга народу» не здобула перемоги.
Натомість у Львівській області перше місце за списками посіла партія «Голос», а от у Донецькій i Луганській областях перемогу отримали представники «Опозиційної платформи — За життя» (далi — «ОПСЖ»).
І, здавалося б, чому тут дивуватися, адже вотчина «синьо-білих» ще з 90-х років була віддана спершу Партії регіонів, а потім «Опозиційному блоку». Проте саме ці вибори показали, що електоральні зміни відбуваються й на консервативному Донбасі.
Почнемо з того, що наприкінці 2018 року партія «Опозиційний блок» розкололася на дві політичні сили — «ОПСЖ», яку очолили Віктор Медведчук i Юрій Бойко, та безпосередньо «Опозиційний блок», на чолі якого стали Олександр Вілкул і Вадим Новинський. На вибори партії пішли окремо й під час кампанії гостро критикували одна одну.
Чим відрізнялася риторика «ОПСЖ» від «Опозицiйного блоку»? Тим, що в партії Медведчука відкрито говорили про тісні стосунки з Росією, її представники їздили на переговори до Москви та виступали за прямі перемовини з очільниками так званих «ДНР» і «ЛНР».
У свою чергу, в «Опозицiйному блоцi» були обережнішими. Зберігаючи риторику про дружні стосунки з Росією, вони все ж наполягали на тому, що Україна — суверенна та незалежна, а з Росією варто дружити, щоб досягти миру та економічної стабільності.
Якщо ж подивитися на попередні результати виборів, то представники Медведчука зайняли друге місце за кількістю мандатів у парламенті і, за попередніми результатами, близько 44 місць у Верховній Раді, а от «Опозицiйний блок», вплив на який має олігарх Рінат Ахметов, і взагалі не пройшов до Ради, отримавши трохи більше 3% підтримки. І це вперше з моменту заснування Партії регіонів, яка і є джерелом «Опозицiйного блоку», її депутати не пройдуть до Ради.
Проте карколомні зміни в Донецькій та Луганській областях відбулися не лише за партійними списками, а й на мажоритарних округах. Донецька область — єдина, де президентська партія «Слуга народу» не перемогла в жодному мажоритарному окрузі з дванадцяти.
Якщо раніше «синьо-білі» брали тут абсолютно всі округи, то цього разу це вдалося зробити лише чотирьом представникам від «Опозицiйного блоку» і ще чотирьом — від «ОПСЖ». Усе інше взяли самовисуванці та один представник від «Батьківщини».
Трохи інша ситуація на Луганщині: там шiсть округів, і в одному з них таки виграв представник «Слуги народу». І лише по одному представнику від партії «ОПСЖ» та «Опозиційного блоку». Як сталося, що Рінат Ахметов, найвпливовіша персона Донбасу, не змiг здобути перемогу в регіоні, який контролював ще з 90-х років? За партійними списками (що на Донеччині, що на Луганщині) партія, яку асоціюють з Ахметовим, зайняла лише третє місце. І навіть у Маріуполі, де майже половина міста працює на заводах «Метінвесту», власником якого є Ахметов, перемогу здобула конкурентна «ОПЗЖ».
Програв вибори навіть один із найближчих соратників Ахметова — Борис Колеснiков, який споконвiку обирався за своїм округом. Звісно, не всі округи на Донеччині однакові. Через окупацiю бойовиками у частині з них лише кiлька тисяч, а то й кількасот виборців.
Але це, навпаки, тільки розширювало простір для маневру нечесних на руку кандидатів. У підсумку в парламенті Рінат Ахметов матиме найменшу кількість депутатів за всі скликання — всього сiм осіб. Нагадаємо, що сам Ахметов двічі обирався до парламенту й навіть після того, як він пішов із публічної політики, мав свої сфери впливу — спершу Партію регіонів, а згодом невелику фракцію «Опозиційного блоку».
Зараз його депутати навіть міжфракційне об’єднання створити не зможуть. У свою чергу, партія Віктора Медведчука, яка розраховувала отримати значно більше мандатів за «мажоритаркою», зайде до парламенту з 44 депутатами і, враховуючи однопартійну більшість «Слуги народу», ні на що не впливатиме.
І що цікаво, представники «ОПЗЖ» теж втратили частину впливу в містах Сiверськодонецьк, Лисичанськ i Рубіжне, де розташованi підприємства, які контролює Дмитро Фірташ, що тісно пов’язаний із партією «ОПЗЖ». У всіх цих містах перемогу здобули кандидати від «Слуги народу».
Усю цю історію з Донбасом можна трактувати як «просто люди не розібралися, хто є хто, і не знали, що «синьо-білі» розкололися». Цілком можливо, що дехто з їхнiх виборців і досі про це не знає. Але те, що в регіоні, який раніше повністю контролювали Ахметов і Фірташ, тепер змінився баланс сил, є дзвіночком для тих, хто розраховував усе життя безупину контролювати свої вотчини.
