Правдиво недосяжний: український віртуоз Богодар Которович грав на скрипці Паганіні

03.07.2019
Правдиво недосяжний: український віртуоз Богодар Которович грав на скрипці Паганіні

Віртуоз-скрипаль Богодар Которович. (Архівне фото.)

З часу, коли великий Нікколо Паганіні залишив по собі славу справжнього «скрипаля-диявола», українцеві Богодару Которовичу — одному з небагатьох у світі — пощастило досягти величі італійця.

 

Саме йому, скрипалеві віртуозного виконавського стилю з харизмою музиканта найвищої проби, судилося двічі грати на «диявольській», як її охрестили після смерті Паганіні, скрипці поза межами Італії.

 

І лише він, Богодар Которович — правдиво недосяжний скрипаль, у вирі фантастичної феєрії своєї віртуозної гри сягнув, без найменшого перебільшення, неосяжних вершин, якими сьогодні з гордістю пишається новітня українська національна скрипкова школа. 

Професор, народний артист України, Богодар Которович відійшов у засвіти 4 липня 2009-го, наступного дня після 68-річчя.

Вишкіл і премії міжнародних конкурсів

Коли у перші місяці Другої світової війни у польському містечку Грубешів, що розташувалось на теренах правічної української Холмщини, 3 липня 1941 року в сім’ї інженера Антона Которовича народився син, ніхто не йняв віри, що, попри важкі пологи та кволе здоров’я матері хлопчика, він усе ж виживе.
 
Та сталося диво. Саме тому новонародженого назвали Богодаром, на чому наполіг дідусь немовляти, — православний священик, людина глибокої віри, яку він заклав і у подальше виховання свого улюбленого онука.
 
Про те, що Богодар у майбутньому стане саме скрипалем, у батька не було сумнівів, адже він сам у вільну від роботи хвилину полюбляв узяти до рук самотужки сконструйовану скрипку і своєю нехитрою грою заворожити серце маленького синочка, в широко відкритих очах котрого уже тоді зорів промінчик майбутнього музиканта.
 
Которовичів депортували у 1944-му. Волинь, а згодом Львів стали для сім’ї першими географічними пунктами, в яких відбулося, хоча й примусове, усе ж довгоочікуване єднання з рідною Україною.
 
Вступ на навчання та перші музичні успіхи Богодара у Львівській середній музичній школі-десятирічці (нині Львівська середня спеціалізована музична школа-інтернат ім. С. Крушельницької) відразу ж змусили звернути на себе увагу представників музичної громадськості міста і краю.
 
Навчання в школі, а після її закінчення вступ по класу скрипки у Львівську державну консерваторію ім. М. Лисенка здавались єдино правильним шляхом у досягненні омріяної музичної кар’єри Богодара. На всесоюзному прослуховуванні його відібрав до свого класу відомий педагог, професор Юрій Янкелевич — так Которович потрапив у Московську державну консерваторію ім. П. І. Чайковського. 
 
Після завершення навчання у консерваторії та аспірантура, що діяла при закладі, Богодар Которович повертається в Україну, де на нього, вишколеного скрипаля-віртуоза, чекає справжній зоряний час. Адже уже в 1971 році, перебуваючи у статусі викладача Київської державної консерваторії ім. П. І. Чайковського та соліста Київської обласної філармонії, скрипаль здобуває дві премії на найпрестижніших світових музичних конкурсах — ім. Нікколо Паганіні у Генуї (Італія) та ім. Джорджа Енеску в Бухаресті (Румунія).

Київські солісти

Праця на посаді концертмейстера та першої скрипки в Державному симфонічному оркестрі України під керівництвом Степана Турчака, заснування Которовичем інструментального ансамблю «Київські солісти», який невдовзі здобуде світове визнання та широку популярність, викладацька робота у Київській національній консерваторії ім. П. І. Чайковського, у стінах якої музикантові вдалося стати засновником новітньої української національної скрипкової школи, а згодом поширення власної педагогічної методики на міжконтинентальному просторі, зокрема в статусі професора Консерваторії Сіднея (Австралія) — далеко не повний перелік заслуг і здобутків Богодара Которовича у царині українського національного музичного мистецтва.
 
А ще й постійне включення великого українського скрипаля до складу а чи очільництва журі у проведенні найпрестижніших вітчизняних та міжнародних музичних конкурсів, таких як Український міжнародний конкурс скрипалів ім. М. Лисенка, Міжнародний музичний конкурс ARD у Мюнхені (Німеччина), ім. Нікколо Паганіні в Генуї (Італія), ім. П. І. Чайковського в Москві (Росія), ім. К. Нільсена в Оденсе (Данія), ім. Б. Бріттена в Лондоні (Великобританія) та інших. Усе це засвідчує велич і міжнародне визнання нашого великого краянина.
 
Особливою сторінкою у творчому житті Богодара Которовича є його педагогічна діяльність. Адже з класу маестро вийшла плеяда відомих скрипалів, які своїм високим мистецтвом і сьогодні прославляють українську скрипкову школу — як в Україні, так і в усьому світі. Серед них Олесь Семчук, Аліна Коміссарова, Мирослава Которович (донька), Богдана Півненко, Кирило Стеценко та чимало інших виконавців. 

Золотий хрестик від Папи Івана-Павла ІІ 

Неймовірно, але життя Богодара Которовича від першої хвилини, коли у те, що щойно народжений малюк залишиться живим, не вірив ніхто, аж до останньої його миті, коли життя раптово обірвалося наступного ж дня після відзначення митцем свого шістдесятивосьмиріччя, цього сповненого вро­дженої харизми чоловіка постійно супроводжувала містика. І це попри те, що упродовж усього свого життя Которович завжди був глибоко віруючою людиною.
 
Так, у 1970 році, поспішаючи на чергові гастролі, музикант не зміг купити квиток на необхідний йому авіарейс. Літак, що злетів у небо без Которовича, за кілька хвилин зазнав жахливої катастрофи. Щось подібне трапилося з музикантом і тоді, коли він, щоправда, з уже придбаним заздалегідь квитком на потяг, яким мав дістатися міста, де були заплановані його виступи, запізнився. Фатум, але потяг, як і колись літак, також зазнав катастрофи…
 
Містичні відчуття були у Богодара Которовича, коли він уперше взяв до рук «диявольську скрипку» Нікколо Паганіні. За особистим свідченням музиканта, протягом гри на тому дивовижному інструменті чулося йому, що хтось ніби підіграє ззаду, Богодар Которович у якийсь момент навіть озирнувся. 
 
Після 1999 року, коли у Київ було доставлено скрипку Паганіні і Богодар Которович зіграв на ній два свої історичні концерти, трохи згодом пальці Маестро почали втрачати чутливість... Музикант змушений був припинити свої виступи у статусі скрипаля-соліста і присвятити себе винятково диригентській та викладацькій роботі.
 
Особливим був випадок першого знайомства скрипаля з Папою Іваном-Павлом ІІ. Вистоявши довжелезну чергу серед тих, хто потребував найвищого благословення у Блаженнійшого, музикант заговорив до нього польською мовою, знаючи, що той із Катовіце родом, і попросив молитися за українців, яких тільки-но спіткала Чорнобильська трагедія. Тоді Понтифік дав співрозмовнику не срібний хрестик, як усім перед тим, а золотий. 
 
Щоправда, за якийсь час цей пам’ятний дарунок, отриманий із рук Блаженнійшого, був викрадений разом з іншими, не такими вартісними, речами з помешкання митця. На превелику прикрість, не такі вже й великі статки Богодара Которовича неодноразово впродовж його життя піддавалися зухвалим грабункам.
 
Аби хоч якось спинити цю скрушну традицію, митець вдався до доволі оригінального способу— на стільчику у своєму помешканні перед від’їздом на гастролі для непроханих гостей залишав записку: «Шановні, у цій квартирі немає жодних цінностей. Вас це засмучує? Повірте, мене теж!..»
 
Утім, залишивши осторонь усі незвичайні і навіть кумедні ситуації, які, зрештою, присутні у житті кожної людини, мусимо визнати, що ім’я великого українця Богодара Которовича стало символом високого музичного мистецтва у світі. Своїм корінням це мистецтво проросло зі щедрої на таланти землі української. Своєю ж кроною і гіллям сягнуло простору, в якому — визнання, слава та безсмертя. 

  • Богдан Поліщук: сценограф, який став режисером

    Про Богдана Поліщука сьогодні більше відомо як про художника-сценографа, або як художника-ілюстратора. Ще навчаючись у Національній академії образотворчого мистецтва, він разом зі своєю майбутньою дружиною Оленою Рачковською (нині – Поліщук) започаткував Незалежний Театральний журнал «Коза». >>

  • Польський композитор Кшиштоф Пендерецький помер у віці 86 років

    Знаковою подією для культурного життя Києва був останній приїзд до України 29 вересня 2018-го Кшиштофа Пендерецького, який за диригентським пультом представив свій монументальний твір Credo (1997-1998) за участі польських солістів і українських хорів та оркестру. >>

  • Третя «ГРА»: продовжують змагатися 28 вистав із 9-ти міст

    У Міжнародний день театру Національна спілка театральних діячів оприлюднила лонг-лист учасників третього Всеукраїнського театрального фестивалю-премії ГРА. Із 83 заявлених гравців експерти визначили 28 кращих. Саме вони продовжать боротьбу за національний театральний Оскар. >>

  • У культури відбирають 7 мільярдів

    Українське кіно не фінансується державою з нового року. Ще на Львівському книжковому форумі у кінці вересня 2019-го, тепер уже ексміністр культури Володимир Бородянський переконував видавців, що треба вибороти право отримувати з держбюджету гроші на закупівлю книжок для бібліотек. >>

  • Сашко Жолондек з малюнком «Вітаю вас, ластів’ята!» переміг на Всесвітньому конкурсі

    Малюнок 13-річного Сашка Жолондека з Чортківського району Тернопільщини під назвою «Вітаю вас, ластів’ята!» відзначений золотою медаллю Всесвітнього конкурсу дитячого малюнку Асоціації "IE-NO-HIKARI" (в перекладі – «Світ домівки»). >>