Майже всі кандидати в президенти, які програли в першому турі, продемонстрували дивовижну одностайність, закликавши своїх виборців не підтримувати діючого Президента в турі другому.
Серед цих колишніх кандидатів є, безперечно, люди притомні, такі, які чудово розуміють, що чекатиме на Україну в разі перемоги пана Зе.
Що ж сталося? Яка епідемія пройшлася по їхніх рядах? Адже багато з них знають ту страшну правду майбутнього, що чекає на улюблену ними Україну.
Чому вони закликали українців до нової історичної катастрофи, співмірної з поразкою 1917—1921 років або виборами «проффесора» Януковича в 2010 році?
Причина одна — хоч би якими витіюватими поясненнями вони прикривалися.
Ненависть.
Ненависть до Петра Порошенка, в основі якої — персональні, особисті образи, нездійсненні сподівання, ненависть ірраціональна, засліплююча, самовбивча, руйнівна.
У видатної польської поетеси Віслави Шимборської, лауреатки Нобеля, є вірш «Ненависть»:
Ненависть —
Погляньте, як дотепер діє,
Як добре тримається
у нашому столітті ненависть.
Як легко долає високі перепони.
/…/
Релігія — не релігія —
тільки б стати на коліно при злеті
Батьківщина не батьківщина —
Тільки б зірватись на біг.
Ось вони і зірвалися на біг — запрошують, ні, закликають зірватися мільйони своїх симпатиків.
Аби не Порошенко.
Їм, які клянуться, розпинаються в любові до України, байдуже, що починаючи з 2014 року Росія — головний ворог України — крім кривавої війни на Донбасі, веде системну війну особисто проти П. Порошенка, вважаючи його (справедливо) особистим ворогом Путіна, сильним суперником, який багато в чому переграв «російського імператора».
Це давня сталінська практика — призначати головного ворога Мордора — Й. Б.Тито, А. Паукер, Л. Райка, Р. Сланського, І. Надя, А. Дубчека, Л. Валенсу — й методично знищувати його залпами пропагандистської важкої артилерії. А інколи — й справжніми автоматними залпами, коли трапляється така нагода.
Будь-яка справжня чи уявна помилка П. Порошенка, будь-яка невдала дія (а такі, звичайно, були) збільшувалися до космічних розмірів путінськими тролями й транслювалися їхніми київськими посіпаками, які володіють потужними політично-каналізаційними мережами.
Тим, хто повівся на цю пропагандистську промивку мозків, чомусь не спало на думку, що в кожного потужного політичного діяча — навіть таких символів США, Великобританії та Франції, як Ф. Д. Рузвельт, В. Черчилль, Ш. де-Голль, немало скелетів ховалося у шафах.
Але зроблене ними переважало всі помилки.
Невже їм невтямки, що П. Порошенко за п’ять років перебування при владі увійшов назавжди в історію України, зробивши на кілька порядків більше, ніж усі його попередники за 23 роки?
Тим, хто сьогодні передчасно захлинається від ейфорії майбутнього розвороту України (ще не факт, що він відбудеться!), важко зрозуміти, що не ненависть, презирство, заздрість і зневага рухають народи і держави до благоденства, а — любов.
Любов до своєї Вітчизни, до її історії, мови, віри.
Любов до гідності та свободи.
Ці вічні почуття диктують необхідність піднятися над дрібними образами і невмотивованою ненавистю — і проголосувати 21 квітня 2019 року за Петра Порошенка.
Тобто за вільну, незалежну й процвітаючу Україну.
Юрій ЩЕРБАК,
письменник і дипломат
