Тих, хто вважає, що «товариш» у цьому випадку — то зумисне спародійована форма звертання, мушу розчарувати: усе без найменшої цяти комічності й абсолютно серйозно, яким би дивним це не видавалося старшому поколінню нашого громадянства, яке встигло ще застати СРСР та пам’ятає зовсім інший типаж «товаришів».
Бо в середовищі УВО і навіть ранньої ОУН звертання «товаришу» було своєрідним маркером, який вирізняв своїх від чужих.
Тож коли лідер цих спільнот і колишній полковник Корпусу Січових стрільців Євген Коновалець у своїх емігрантських мандрах отримував від Івана Гуляя, голови Управи Української стрілецької громади в Канаді, листи, які традиційно розпочиналися «Дорогий товаришу Коновалець», то відповідав він не менш узвичаєно — «Дорогий товаришу Гуляй».
Згодом, щоправда, ця форма змінилася на «друг/друже» (аби ні в який спосіб не нагадувати комінтернівців), проте погук побратимства лишився назавжди: кожна революційна спільнота, у якій люди ходять по межі життя та смерті, на початках своїх намагається взорувати на євангельське «брати і сестри»...
Про це та багато про що інше можна довідатися з виданого наприкінці 2018 року Фундацією імені Олега Ольжича третього тому серії «Документи і матеріали з історії Організації українських націоналістів», до якого увійшло листування Євгена Коновальця з представниками УСГ у Канаді.
Незважаючи на те, що томи епістолярної спадщини цікавлять професійних науковців, звичайний читач зможе віднайти там для себе багато такого, що ламає звичні шаблони уявлень.
Узяти хоча б проблему фінансування націоналістичного руху (Коновалець зі зрозумілих причин неодноразово порушував її у листах до своїх прихильників). Згаданий вже Гуляй у відповіді Коновальцеві від 1 січня 1930 року розгортає під цим оглядом цікаві й обнадійливі перспективи. Спочатку стрілецька громада у Канаді збиратиме певний «стартовий капітал», а потім почнеться реалізація розробленого Гуляєм амбітного бізнес-плану...
«Я би думав, що Вам би найкраще забезпечити собі ренту уложенням того гроша в підприємство. Таким підприємством уважаю хов овець. Коли Ви вложите в те підприємство $ 5000, то матимете річного приходу чистого около $ 1500 і Ваш маєток збільшиться на яких $ 3000 за перший рік, на другий рік маєте приходу около $ 3000, а маєток повинен збільшитися до 6000, отже вже представляти вартість $ 14000, третього року вже дохід був би около $ 5000, а маєток Ваш збільшився на $ 24 000 і т[ак] д[алі]».
Якби судилося цим планам зреалізуватися, можливо, мали б ми альтернативну історію про засновника ОУН. Десь таку: синя далечінь бездонного неба, гурти овець на канадійських преріях розбрелися аж до самого обрію. «Чия земля?» — запитує у чабанів випадковий мандрівець і чує у відповідь гонорове: «Коновальцева»...
Листування Євгена Коновальця з очільниками УСГ у Канаді викликає інтерес ще й тому, що ця заокеанська країна справедливо вважалася керівництвом УВО та ОУН за безпечний тил, віддалений від польсько-українського та більшовицько-українського «фронтів», тобто за територію, на якій у відносно спокійних умовах можна було як розгорнути націоналістичну роботу агітаційно-пропагандистського кшталту, так і випрацювати відповідну політичну стратегію організаційної діяльності на окупованих українських теренах.
У цілому комплексі обговорюваних тем один з аспектів виокремлюються по-особливому. Йдеться про чітке й неодноразово підкреслюване лідером ОУН усвідомлення засадничої понад-партійності новостворюваної організації: «Створення Організацїї Українських націоналістів не було звичайним собі хотінням творити ще одну українську політичну організацію. Наша партійно-політична гризня в краю і з другої сторони, ворожий натиск, щораз то більше відштовхували від партійництва нашу молодь. Вона хотіла боротися за державу, а не за партійну програму, вона хотіла доложити всіх зусиль, щоб якнайскоріше висвободити українські землі з-під польської займанщини».
Цікава заувага, особливо на тлі гурту переварених між собою наших «націоналістичних партій», кожна з яких неодмінно проголошує себе спадкоємницею Коновальцевої ОУН...
