Розслідувач фанатизму: рецензія на книжку Люка Гардінґа «Вторгнення»
У Люка Гардінґа, політичного журналіста лондонської Guardian, вийшла в Україні вже друга книжка. >>
Маріонетка — не кардинал: чому для фільму про Василя Стуса важливі сцени з Медведчуком
14.08.2018
Важливо, щоб художній фільм не спотворював правду про історію відстоювання справжніми українцями свободи і незалежності своєї країни. (Фото з сайта dialog. ua.)
Розголос про зникнення з першого художнього повнометражного фільму про українського поета-дисидента Василя Стуса сцен із зали суду, де адвокатом у 1980 році був молодий Віктор Медведчук, нині очільник проросійського за наповненням руху з маніпулятивною назвою «Український вибір», — зчинив неабиякий скандал.
Фільм із робочою назвою «Птах душі» створює UM Group Production за підтримки Державного агентства України з питань кіно.
Напруга досягла такої позначки, що втрутився навіть чинний Прем’єр-міністр України Володимир Гройсман, поінформувавши у соцмережі про доручення «керівництву Мінкульту та Держкіно в максимально стислі терміни зібрати авторів фільму та громадськість, аби розібратись і зробити все можливе, щоб у стрічці історія мого земляка — справжнього патріота і борця за волю України Василя Стуса — була розказана чесно, правдиво, повністю і без перекручувань».
Наступного дня на офіційній сторінці «Українського вибору» від адвоката Віктора Медведчука — Ігоря Кириленка — Володимир Гройсман отримав порцію брудних звинувачень російською мовою про доручення «осуществлять цензуру и своими действиями вмешивается в творческий процесс».
Представник інтересів людини, яку часом у ЗМІ називають «сірим кардиналом» української політики (бо непублічно він намагається «порєшать» багато питань), втім, частіше кума президента країни-агресора Володимира Путіна журналісти обдаровують титулом «маріонетка Кремля, — пригрозив: у разі виходу в прокат фільму про Стуса з недостовірною інформацією про Віктора Медведчука він «залишає за собою право на відповідні правові дії, у т.ч. спрямовані на заборону демонстрації фільму через суд».
Яким має бути кіно про Василя Стуса і чому достойник української справи є ахіллесовою п’ятою політика, який начепив на свої проросійські дії назву «Український вибір».
Слід Медведчука
«Проходячи кастинг на фільм «Стус», я читав сценарій до фільму. У ньому була сцена останнього суду над Стусом. Саме того суду, що його Стус та українська інтелігенція не визнавали, але адвокат Стуса, товариш Медведчук, визнав не лише суд, а й Стусову «провину», — це повідомлення у «Фейсбуці» актора і тележурналіста Геннадія Попенка стало початком активності у відстоюванні історичних деталей великою кількістю людей.
Геннадій Попенко також розповів, що актора на роль Віктора Медведчука знайшли, адже цей персонаж не є другорядним у судовому процесі, відповідав за «захист», визнавав рішення суду — попри відмову від нього Василя Стуса.
За словами Геннадія Попенка, сцену суду «прибрали зі знімального графіку, нікого не попередивши». Актор припустив, посилаючись на членів знімальної команди, що сцену прибрали, бо «продюсерам подзвонили з адміністрації Медведчука».
Проте продюсер фільму Артем Денисов тепер розповідає, що причина для рішення — задовгий хронометраж стрічки: «Так, видалили дійсно, але не тільки цю сцену, а й деякі інші. Перш за все тому, що сценарій спочатку передбачав майже 180 хвилин».
Водночас джерело, близьке до знімального процесу, у коментарі BBC News Україна стверджує, що «сцену вирішили викреслити, щоб уникнути конфлікту», проте даних про те, що це сталося саме з вимоги Віктора Медведчука, у нього немає.
Режисер стрічки Роман Бровко у коментарі ТСН заявив, що сцену із судом прибрали на прохання сина Василя Стуса — Дмитра, із яким консультувалася знімальна команда: «Для сім’ї Стуса є дві болючі теми — суду і відносин із (дисиденткою) Аллою Горською. Обох тем Дмитро Стус попросив нас не торкатися».
А Дмитро Стус телевізійникам прокоментував, що ні про що знімальну групу не просив. В іншому відеокоментарі син поета пояснює, що у контексті суду над Василем Стусом слід вести «комплексну» розмову і згадувати не лише про адвоката, а й про слідчих та інших учасників судового процесу.
Людина ця — оголене сумління
Цього року Василь Стус міг би відсвяткувати своє 80-річчя (немало людей доживають нині до таких літ). Але йому судилася інша доля, точніше, Василь Стус обрав собі інший шлях.
Помер він у тюремному карцері табору особливого режиму ВС-389/36 (Росія). Василь Стус був посмертно реабілітований.
«Людина ця — оголене сумління», так характеризувала Василя Стуса активна учасниця руху шістдесятників, літературознавець Михайлина Коцюбинська. Ось лише кілька штрихів.
У 1963-му, коли став аспіронтом Інституту літератури, Василь Стус познайомився з подружжям художників — Віктором Зарецьким й Аллою Горською.
Через три роки вони разом підписали спільне клопотання на захист репресованого художника Опанаса Заливахи. У 1968-му підписали «Лист 139-ти» до Генсекретаря ЦК КПРС Леоніда Брежнєва, протестуючи проти арештів молодої інтелігенції в Україні та Москві.
На похороні 1970 року замордованої за офіційно нез’ясованих обставин Алли Горської — перетворився він на мітинг протесту, незважаючи на кордони службістів, — Василь Стус ніс портрет художниці.
А потім над могилою прочитав поезію, «Ярій, душе. Ярій, а не ридай». Є у ній і слова: «Усім нам смерть судилася зарання...» (Текст про Василя Стуса можна почитати у номері 44 «України молодої» за 20.04.2018 за посиланням ).
Позиція адвоката мала значення
Василя Стуса за антирадянщину судили двічі. Випускник юридичного факультету Київського державного університету імені Тараса Шевченка Віктор Медведчук наприкінці 1970-х — на початку 1980-х років був призначений державою адвокатом у процесах проти українських поетів Василя Стуса і Юрія Литвина.
Другу справу Василя Стуса почали розглядати 29 вересня 1980 року. За архівними документами два роки тому її проаналізували адквокати Роман Титикало та Костін Ілля, які оцінили роботу Медведчука у справі як «порушення адвокатом прав клієнта на захист».
Стуса звинувачували в тому, що він вчинив дії з виготовлення, зберігання і розповсюдження «з метою підриву та ослаблення радянської влади ворожої літератури, що порочить радянський державний і суспільний лад». Саме з цією кваліфікацією і був згодний адвокат Медведчук.
Процес відбувався в закритому режимі, на засідання не допустили навіть дружину Стуса Валентину Попелюх. По суті, свій захист Василь Стус здійснював самостійно. Він заявив відвід усьому складу суду, сказавши, що радянський суд за визначенням не може розглянути його справу об’єктивно. Адвокат в усьому покладався «на розгляд суду».
«Завдяки тов. Медведчуку, агенту «Соколовському», вчимо матчастину і перевіряємо його тезу, що «Стуса посадили, бо він був ворогом радянської влади», — так відреагував у «Фейсбуці» на нову хвилю з’ясування, винен чи ні у засудженні Стуса його адвокат, керівник проекту «Історична правда» Вахтанг Кіпіані. — Отже. У 1972 р. Василю Стусу були інкриміновані 14 віршів та 10 літературознавчих статей, зокрема есе про творчість Павла Тичини «Феномен доби». Вирок — 5 років таборів суворого режиму і 3 роки заслання.
У 1980 р. Василю Стусу були інкриміновані листи до Андрія Сахарова, Левка Лук’яненка, звернення в прокуратуру з вимогою притягнути до відповідальності осіб, винних у незаконному переслідуванні Миколи Горбаля, вірші, а також «усна агітація», єдиними доказами якої були зеки-кримінальники, яких КДБ привіз аж із Колими. Вирок — 10 років таборів особливого режиму і 5 заслання. Тож хай відомий адвокат Медведчук і його шістки-адвокати не триндять про те, що Стус був законно засуджений і що його захист не мав жодного сенсу. Це брехня. Слава Богу, були інші адвокати (Сергій Мартиш, Софія Каллістратова, Неллі Німірінська тощо), які з гідністю захищали своїх клієнтів».
Будемо дивитися!
Вихід художнього фільму про Василя Стуса запланований на 2019 рік. «Розуміючи, що картина виходитиме в прокат у розпал передвиборчої кампанії, ми не хотіли робити пам’ять про велику людину інструментом політичних впливів та аргументів», — заявила у розпал скандалу команда фільму.
Втім, з огляду на «суспільний запит», вирішили таки додати до фільму видалену сцену із судом і адвокатом, пообіцявши пізніше оприлюднити деталі.
Тим часом згадався польський фільм Анджея Вайди «Людина із заліза», який отримав Золоту пальмову гілку 34-го Каннського кінофестивалю (1981 р.) Маємо Василя Стуса, але нема у нас Анджея Вайди.
Люди, які зважають на те, прем’єра відбудеться у розпал виборчої кампанії чи ні, — не творять шедевр, вони «зважають».
Тому художні цінність та якість можуть страждати. І головне — показати маріонетку злочинної влади, а не Медведчука, якого персоналізують сучасники.
Виконавець ролі Василя Стуса у новому фільмі — Дмитро Ярошенко.
Будемо дивитися!
