Поминання предків: давнє й сьогодення
Наші пращури добре знали, що смерть це не кінець, а перехід. Душа, як пташка, вирушає у свій шлях, і важливо не тягнути її назад болем, а дати спокій, щоб вона знайшла дорогу до свого світу. >>
ПОЛІТПАРНАС: Три родичі мої — три «шпигуни»
24.01.2018
Шановна редакціє «України молодої», сердечно вітаю Вас із Новим роком і Різдвом Христовим.
Бажаю славному творчому колективу великого щастя, родинного благополуччя, творчих звершень на благо України!
Пам’яті жертв Голодомору і Великого терору в Україні — моїх родичів: двоюрідного дідуся Остапа Карповича Василашка, дідуся Данила Васильовича Косташа і дядька Василя Микитовича Василашка.
Гнав за Дністер, в Європу, голод-гніт,
Гнав за кордон життя, до дна, до рала, —
І лиш за дутий намір втечі в світ
Горба Остапу гнули трибуналом...
Зрів сумнів лиш: — Й каліку б голод гнав
На явну смерть — уплав Дністер здолати?..
Спинили суд... та сміли «шпигуна»
По смерті лиш реабілітувати...
Ще з «Банку репресованих» я взнав,
За що і вітчим батьків, дід Данило,
Косташ, арешту й заслання зазнав —
У тридцять сьомім «шпигуна» пришили:
Мовляв, колись в Петлюри шаблю мав.
Насправді ж, батько мовив, засудили
За те, що дід колгосп критикував,
Наш «Новий шлях». Чи десь його не вбили,
Як раз лиш лист з Хабаровська прислав?..
«Шпигун» — і дядько мій, Василь, що жив
Лише в селі, на думку слідства «бачив»
Військові бази між подільських нив
І за Дністром румунам видав «наче»...
За це і «лжу про голод», якщо в них
Безхліб’я навіть у тайзі не знали,
У Барнаулі дядька в час війни
Як віру в справедливість розстріляли...
Василь ВАСИЛАШКО
Київ
