У Конотопі презентували книгу «Василь Різниченко. Нариси з історії Чернігово-Сіверщини»
Немов потаємні струни, що тягнуться крізь віки, історія рідного краю відлунює в серці кожного з нас. >>
Будинки у воді та червоні вітри: якими дивами вражає стародавня Ольвія
26.09.2017
На гербі Ольвії — орел та дельфін. (Фото Григорія ТЕРЕЩЕНКО)
Щаслива... Саме так перекладається з давньогрецької Ольвія.
Ця сонячна та життєствердна назва міста зустрічається на античних кам’яних руїнах та монетах (ольвійці карбували власні гроші) і численних декретах, що дійшли до нас із сивої давнини.
Ольвія була заснована грецькими переселенцями у VI ст. до н.е. на правому березі Гіпаніса — нині це Бузький лиман. Територія грецької колонії сягала 55 гектарів.
Уздовж берегів Бузького, Дніпровського та Березанського лиманів понад 150 невеличких селищ забезпечували Ольвію та метрополію сільськогосподарською продукцією.
Упродовж своєї історії колонія греків була тісно пов’язана як з античним світом, так і з кочовими племенами скіфів, сарматів і племенами Черняхівської культури.
Вчені припускають, що тут побували Геродот, Страбон, Птоломей та інші видатні тогочасні історики.
Історико-археологічний заповідник «Ольвія» з 2002 року має статус національного. Керує ним молодий науковець Сергій Сергійович Шеін.
З Ольвією в нього особливі стосунки. Тут, у Парутиному, він народився.
«Моє дитинство пройшло в цьому заповіднику, — каже він. — Я знаю тут кожен камінчик і на своєму дитячому животі проповзав кожен клаптик землі. Мені болить це місце. І моя кандидатська присвячена Ольвії».
А тому розповідати про стародавнє місто він може безкінечно і надзвичайно цікаво. Чоловік закоханий у свою справу — і цим усе сказано!
Таємниці, поховані морем
— Пане Сергію, робота історика, археолога — це безперервний пошук. Чи-то в тиші архівів серед старовинних манускриптів, чи-то на землі і під землею, як у вашій загадковій Ольвії...
— Я б ще додав, і під водою! Адже багато десятків років виповнилось археології підводній. Надзвичайно інтригуючої і не завжди... безпечної. Та про це трохи згодом... Ви, мабуть, чули, що велика частина Ольвії пішла під воду?
— Коли це відбулося? І що стало причиною?
— Найімовірніше, тектонічні процеси на нашій планеті, які проходили сотні тисяч років тому, повільно, але незворотно. Вчені стверджують, що на рубежі старої та нової ери рівень Світового океану піднявся на 200 метрів, а Гіпаніса — нині Бузького лиману — на 7-8 метрів... На той час було затоплено багато древніх країн. Людство ще чекають жагучі таємниці далекого минулого. Серед них, напевне, і розгадка легендарної Атлантиди.
Кріпосні стіни Ольвії на дні Гіпаніса
— Звичайно, розкриття нових інтригуючих таємниць Ольвії чекаємо і ми, науковці заповідника, — продовужує мій співрозмовник. — Не так давно Київський інститут археології НАН України вів дослідження підводної, затонулої, частини цієї грецької античної колонії. Нам допомагали польські аквалангісти — дайвери.
Робота дослідників ускладнилася тим, що працювати доводилось у квітні, коли вода ще дуже холодна. У травні ж або влітку під водою майже нульова видимість. Крім того, постійна течія швидко замивала шурфи, пробиті польськими дайверами.
Та сучасне обладнання — геолокатори й підводні телекамери — дали успішні результати: дослідникам вдалося визначити точні кордони оборонної стіни Ольвії післягетського періоду.
Археологи знайшли великі дерев’яні фрагменти будівель — оброблені стовпи. Коли в Києві, в Інституті, зробили аналіз, результати показали: дерев’яним конструкціям — понад дві з половиною тисячі років! На поверхні ці реліквії давно розсипалися б на порох і були б розвіяні вітрами історії.
А мул і постійний притік чистої води виявилися ефективними консервантами. Раніше археологи знаходили амфори, биту кераміку, кістки диких і свійських тварин. Ці ж знахідки були особливими...
Українським ученим і польським ентузіастам допомагали в цій захоплюючій роботі волонтери одеського клубу «Андріївський прапор», які спеціалізуються на пошуках затонулих під час Другої світової війни бойових кораблів у Чорноморському басейні.
Рівна серед рівних
Невелике поселення, засноване еллінами у VI ст. до н.е., вже в столітті V переросло в солідне — на той час — місто. Будували кам’яні будинки і величні храми, формували вулиці та площі.
Місто оточили міцними кам’яними мурами. Населення сягнуло 25 тисяч осіб — досить солідно!
Перед істориками та археологами Ольвія постала зі свого історичного забуття як демократична рабовласницька республіка, де основні права належали вільним громадянам: такого права не мали жінки, іноземці, напіввільне населення та раби.
Щасливе місто-республіка веде широку торгівлю як з античними центрами, так і з оточуючими варварськими племенами.
Тут знайдені єгипетські вази, тобто існували зв’язки зі стародавнім Єгиптом. Є припущення, що Ольвія була деякий час у складі могутнього Афінського морського союзу.
Щасливе місто стало рівним серед рівних
Нашу розмову перервав телефонний дзвінок — Сергію Сергійовичу необхідно зустрічати чергову екскурсію.
У мене ж залишався майже день до продовження завтрашньої розмови з керівником заповідника, і я вкотре піднявся на пагорби Ольвії, які з однієї сторони збігали до Бузького лиману, а з протилежної — примикали до степової частини.
Навколо, під палючим сонцем і безперервним вітром, залишки античних споруд, відкопані минулими і нинішніми поколіннями археологів.
Лаконічні тексти пояснюють: агора — торговельно-адміністративний центр міста кінця VI ст. до н.е. Храм Аполлона-Лікаря. Вівтар. Жертовник. Ось залишки оборонних споруд. А ось залишки античних житлових будинків...
Будинки заможних ольвійців прикрашали гарні вази, обов’язково були невеличкі теракотові або мармурові статуетки.
Вони зображували богинь та богів, сатирів, еротів, тварин, жінок у гарному одязі, тощо.
У місті була високо розвинута духовна культура. Філософів, учених, поетів, музикантів шанували. Ольвіополити — мешканці міста — були в основній масі людьми грамотними. Мали свій театр, котрий згадується в кількох написах, що збереглись до наших часів. І вже у ті сиві часи лікарі робили надскладні операції.
Вражаючий факт розповів мені свого часу відомий український археозоолог Олег Журавльов, який 26 років брав участь в ольвійських експедиціях.
Якось до нього підійшов колега з Інституту археології Валерій Отрешко і показав щойно знайдений під час розкопок череп із дірою на потилиці...
Перше враження — ольвієць загинув під час бойової сутички. На багате місто часом нападали племена варварів.
Але! Отвір був дуже акуратний і почав заростати. Людина прожила з регенерацією значний час — адже кістка заростає довго.
Хтозна, які ще таємниці чекають сучасного дослідника на просторах і в глибинах античного міста...
Африканські змії від Дерипаски і снаряди від Путіна
Продовжуючи огляд ольвійських розкопок, я побачив чоловіка, який обкошував густу високу траву навколо історичних каменів. Привітався. Його звати Володимир.
«Чому працюєте в таку спеку?» — цікавлюся. «Та щоб красиво було: адже це історія наша. Праукраїнська. Оль-ві-я! Бачте, приїхала чергова екскурсія». «А що це там чадить?» — запитую, звернувши увагу на височезні труби по той бік лиману.
Те, що я почув, було ніби з жахливого сну... За кілька кілометрів від заповідника працює Миколаївський глиноземний завод. Належить російському мільярдеру Дерипасці.
Він возить з Африки червону глину для заводу — важливу сировину для виробництва алюмінію. Потім з алюмінію в Росії роблять... снаряди, ракети. І летять вони в наших хлопців у зоні АТО.
І це ще не все. З тією глиною завезли отруйних африканських змій: тепер у лимані немає ані жабок, ані знаменитих бичків. А ще з’явилася муха цеце. Від неї вже постраждала людина — ледве врятували миколаївські лікарі.
З Ольвією в серці
Та не лише від заморських гадів потерпають люди, довкілля і древня сонячна Ольвія.
Член Національної спілки художників, заслужений художник України Володимир Бахтов приїхав сюди з дружиною Тетяною, теж художницею, понад двадцять років тому.
І весь цей час займається ольвійською тематикою: цикли картин про Ольвію прикрашають нині експозиції багатьох музеїв світу. Місто зі щасливою назвою — навік у його серці.
У радянські часи їхні виставкові роботи об’їхали півсвіту. У Парижі Володимир Бахтов отримав срібну медаль з графіки. Це була визначна подія не лише для художника, а й для усієї України.
Володимир Бахтов любить подорожувати і в кінці 90-х років плавав по Чорному і Середземному морях. Він чотири роки провів за веслом на дієрі —точній копії античного судна.
Плавав як простий моряк від Одеси до острова Ельба. Того самого, куди вислали Наполеона.
Художник розповів мені, що лінія берега вздовж Дніпровського лиману, далі Чорного моря і Середземного, дуже схожа, і мешканці тих країв казали йому про Ольвію — та це ж наша місцина! Міцна, мабуть, історична пам’ять у далеких нащадків тих античних предків, які колись створили щасливе місто...
Я розповів Бахтову про зустріч із косарем Володимиром і його обурення тією шкодою, яку завдає довкіллю глиноземний завод.
«Ми — творчі працівники, екологи, місцеві патріоти — давно вже порушуємо питання про Миколаївський глиноземний. Нам кажуть: виробництво нешкідливе, працюють 300 осіб, зарплатню отримують, завод платить державі податки. А те, що на виробництві використовують хімічні технології, забруднюється навколишнє середовище?! Коли я приїхав до Ольвії, риби в лимані було повно. Зараз нема ніякої. Кажуть, що браконьєри винні. А взимку тут такі червоні бурі бувають! І туман червоний. Там, на тому боці, така роза вітрів. Села червоні, люди, навесні пливуть червоні криги. Тисячолітня Ольвія такого не знала!» — обурюється художник.
Там, де зливалися ріки
Наступного дня знову зустрічаємося з Сергієм Шеіним, цікавлюся й його думкою щодо почутого від косаря та художника.
— Випадки, коли з африканським глиноземом на берег Бузького лиману завозили африканських змій, — це доконаний факт. Він у всіх на вустах. У нашій місцині раніше зустрічалися лише неотруйні полози. А тепер на косі, поруч із глиноземним заводом, з’явилися зовсім інші, нетипові для цього регіону змії. Якісь жовті, зі смугами. Ці тварюки дуже лякають людей. А щодо самого заводу...
— Сергій Сергійович красномовно вказав на вікно, за яким з височезних труб тягнулися через лиман у бік заповідника довжелезні зловісні дими. — Ви згадували про художника Бахтова — дуже обдарована, закохана в Ольвію людина. Заповідник для нього — неначе величезна художня майстерня просто неба. Він допоміг нам оновити лапідарій. Ентузіаст і робить усе безкоштовно.
— А що таке лапідарій?
— Музей каменю. Ми власноруч його відреставрували. Там, на каменях, відкопаних багатьма поколіннями археологів, вибиті давньогрецькі тексти декретів, встановлені стели з некрополя. Стіни прикрашають яскраві картини, що переносять нас на площі і в житлові будинки ольвійської цивілізації.
Свого часу в Ольвії працював іще один талановитий митець, доктор архітектури, археолог та історик Сергій Крижицький. Він зробив реконструкцію всіх відкритих ділянок, тобто який вигляд мали ті чи інші споруди понад 2500 років тому. Наш заповідник створили і продовжують розвивати видатні, самовіддані люди.
— Пане Сергію, давайте поринемо знову в глибину тисячоліть, коли в античному місті кипіло життя. З того, що я тут побачив і почув від вас, антична Ольвія постає у VI—V століттях до нашої ери вже як розвинута і багата цивілізація. Чому Ольвія виникла саме тут, у цій місцині?
— Давні греки були відважні й умілі мореплавці. До того ж, підприємливий народ. Ще в VII столітті до нашої ери виникло грецьке поселення на острові Березань — сучасна його назва. За спиною — метрополія, перед ними — безмежний степ і густі ліси. А там маловідомі племена. На древній Березані і виник перший торговий центр.
А потім греки заснували Ольвію: місто було захищене самою природою. Зручне плато, обгороджене балками, вдосталь джерел із прісною водою. Тут територія розливу рік — древній Гіпаніс і древній Борисфен зливались в одну ріку. І всі торгові шляхи морські проходили повз Ольвію. Як кажуть, сам Бог велів!
Повернемося на мить до Березані, звідки прийшли засновники Ольвії. Це невеличка історична енциклопедія України. Тому що від першого давньогрецького поселення в Північному причорномор’ї тут залишились сліди козацької доби, доби російсько-турецьких війн, Першої та Другої світових воєн. Тут і зараз працюють археологи.
Святе місце порожнім... буває
— Сергію Сергійовичу, на в’їзді до заповідника на камені вибито зображення дельфіна та орла. Чому такий союз?
— Кораблі греків-мореплавців у ті стародавні часи часто супроводжували дельфіни. Вони були для ольвійців покровителями міста. Це відбилося на перших ольвійських монетах — у вигляді маленьких дельфінів. А птах — орел — символізує безмежність степу. Тож на пізніших монетах ольвійці карбували також орла. Все пов’язано сакрально і територіально.
— Серед численних старовинних руїн Ольвії, відкритих нині світові, є табличка з написом: «Залишки підвалів римського гарнізону». Отже, тут стояли римські легіонери?
— Місто і його округа часто підлягали нападам недружніх племен-гетів, тавро-скіфів. Ольвіополіти звернулися по допомогу до римлян. І отримали її. Римляни потіснили тавро-скіфів і примусили їх укласти вигідний для Ольвії мир. Та різко зростає активність варварських племен. Ішло велике переселення народів. Їх притягувало багатство ольвійських греків. І Ольвія була двічі розгромлена. Втративши велику сільськогосподарську округу, вона швидко занепала. Так у IV столітті вже нашої ери закінчилася майже тисячолітня історія античної Ольвії.
— Але загадки щасливого міста залишились...
— Так, і їх вистачить ще на покоління археологів. Та одна — особлива!
— І яка ж?
— Після того, як ольвійці покинули територію, тут не було знайдено жодних культурних шарів пізніших епох. Тобто, ніхто тут більше чомусь не мешкав. Люди з’явилися лише через 14 століть. Тепер тут село Парутине. Засноване воно в 1789 році старовірами, козаками-некрасівцями, які втекли сюди після розгрому царськими військами повстання Кіндрата Булавіна. Назва пішла від Парутинської балки, де виникло село.
Потім прийшли й інші люди. Фактично вони селилися на місці давньогрецького некрополя. Перші хати почали будувати з ольвійського каменю. Більше половини села стоїть на некрополі. І майже у кожному дворі можна наштовхнутися на древнє поховання... Щороку просідає земля в ольвійські склепи, зміяться тріщини на стінах будинків. Особливо, коли влітку поливають городи. З уламків античного міста турки навіть будували свого часу фортецю Очаків.
Вітри Ольвії шепочуть легенди
— Пане Сергію, ці античні місця з такою величною і глибинною історією не можуть залишатися без легенд, овіяних часом.
— Таких тут досить. І що Ольвія — це колишня Троя. Щасливе місто також пов’язують із народженням Ахілла. Кілька років тому в Ольвії трактором прокладали траншею для водогону і майже під самою поверхнею наштовхнулись на поховання дівчинки років семи-восьми. Місцеві мешканці та й самі археологи кажуть, що Ольвією, між пагорбами, блукає дух тієї дівчинки. У її руці — кошик квітів. Можливо, ця легенда пов’язана з розкопками, а можливо, легенда пройшла крізь тисячоліття.
Життя є продовженням історії нашої.
— А як справи з так званими «чорними» археологами?
— О! Ці люди продерлись крізь багато тисячоліть. Вони існували вже в епоху єгипетських фараонів. Їх знали античні Греція та Рим. Не оминули ці грабіжники і стародавній Китай. Залишили вони свої чорні сліди і на землях Київської Русі. А ще ходять легенди про козацькі поховання: над ними висять якісь закляття. На півдні України йшла гонитва за скарбами гетьманів. Коли ж їх знаходили, там лежали листи з прокльонами.
Якщо чесно, ці скарби нікому не пішли на користь. Це нагадує драму з гробницею Тутанхамона. Загинули всі, хто її торкався. Жодного «чорного» археолога на моїй пам’яті — а я бачив і місцевих, і приїжджих — таке полювання щасливим не зробило. Або важка хвороба, або невдачі у сімейному житті. Їх мало цікавлять суто археологічні знахідки — лише золото. Якось їх застав за «роботою» археозоолог Олег Журавльов. І в його сторону полетіли кулі... Добре, що він знав цю місцину, врятувався.
— А зараз як справи з цим?
— З 2004 року в Ольвії працює постійна охорона і на територію самого заповідника і некрополя зазіхань із боку «чорних» археологів майже немає.
— Сергію Сергійовичу, а як у вас із фінансуванням заповідника? Я багато писав про науку України і знаю, які мізерні кошти виділяли та виділяють для науковців.
— Що й казати... У цьому році фінансування пішло на зарплатню, комунальні платежі. Все на спецрахунку, який поповнюється за рахунок проведених екскурсій. Ми заробляємо гроші, щоб обігріти, освітлити, придбати цемент, щоб ремонтувати старовинні знахідки, споруди. З підвищенням зарплати кошти пішли за рахунок інших статей.
— Яким ви бачите майбутнє Ольвії?
— Ольвія — національний об’єкт, і вона має бути доступна і приваблива.
Вона і зараз доступна, а привабливою її ще необхідно зробити. Та це кошти... Я ж намагатимусь робити все, щоб Ольвія не просто мала статус національного заповідника, а й відповідала європейському рівню!
— Якби камені Ольвії заговорили?..
— Якби камені Ольвії заговорили, думаю, що історію цього прекрасного
античного міста довелося б іще не раз переписувати!
