Бруківка престижу

20.10.2016
Бруківка престижу

У такому занедбаному стані нині перебуває Двірцева площа у Львові, такою її бачать туристи, які ступають на львівську землю.

Шановний пане Садовий, ви — великий патріот свого рідного міста, яке я також дуже люблю. Львів — це місто моєї студентської юності, місто, куди я завжди повертаюся з великим задоволенням. Стараннями львів’ян, і вашими в тому числі, місто перетворилося на мистецьку Мекку (недарма ж Львів називають культурною столицею України), тому що тут, як ніде в Україні, бережуть і примножують традиції нашого народу, підтримують креативні ідеї митців, тут проводять чимало художніх перформенсів, сюди стікаються незчисленні туристичні потоки. 
Пане мер, ви як добрий господар дбаєте і про мешканців міста, і чимало зробили для того, аби гостям міста було затишно, зручно, цікаво перебувати у вашому місті. Знаю, які непрості часи переживає Львів у зв’язку з екологічною катастрофою у Грибовичах, як нелегко доводиться зараз Вам, шукаючи вихід із цієї скрутної ситуації. Проте хочу звернути вашу увагу ще на одну, можливо, для когось і не таку глобальну проблему. Я часто буваю у Львові, але прибуваю туди автотранспортом. Нещодавно я зі своїм закордонним гостем приїхала у Львів потягом. Яким же було моє і здивування, і обурення тим, на що перетворилася вокзальна площа. Півторастолітня бруківка, яка пам’ятає ще цісаря Франца-Йосифа, яка пережила дві світові війни, якою пересувалися німецькі та радянські танки, виглядає так, ніби війна у нас зараз точиться не на сході країни, а тут, у Львові: тесаний камінь, якому не страшні були ні мороз, ні спека, викришився, вилущився і на його місці зяють ніби вирви від снарядів; асфальт роздовбаний, де-не-де на його місці утворилися ями. А це, між іншим, не лише вокзальна площа — сюди прибувають ще й автобуси не лише з міст України (зокрема й Києва), а й із-за кордону. І що бачать гості міста, вийшовши на Двірцеву* площу? Розруху, занепад? Навіть у буремні 90-ті не пам’ятаю, щоб ця площа мала такий жалюгідний вигляд.
Пишу ці рядки зі сльозами на очах навіть не через той сором, який пережила перед своїм гостем, вийшовши з вокзалу, а через щиру любов до цього міста, яке заслуговує на звання культурної столиці своїми вишуканими пам’ятками архітектури, мистецькими фестами, навіть щоденним побутом містян. Згадана проблема виникла не сьогодні і навіть не вчора — неможливо привести до такого стану дорожнє покриття за місяць-два. То куди ж дивилося керівництво міста? Можливо, Двірцева площа належить до залізничного відомства чи до автодору, які й повинні займатися її благоустрієм, але ж ви — господар міста, пане Садовий! Невже за останні роки (бо саме роками можна було так занедбати цю ділянку) ви жодного разу не відвідали вокзал, не поцікавилися, що перше бачать туристи, прибувши на ваші заклики відвідати Львів? Адже двірець — це обличчя міста, його візитка. Навіть якщо ця площа належить іншому відомству, то можна обговорити цю проблему всім разом і вирішити її на користь міста, а не міжвідомчих амбіцій. Автобуси, які щодня прибувають на Двірцеву площу, приносять прибутки не лише власникам, а й дають надходження в бюджет міста у вигляді податків. То куди ж і на що вони йдуть?
Щоб корова давала молоко, її бодай іноді потрібно годувати. Щоб у місто стікалися потоки туристів, потрібно слідкувати за його інфраструктурою, підтримувати в належному стані, вкладати кошти в її розвиток. Прошу розцінювати цей лист як щиру підказку Вам і побажання добра і процвітання улюбленому місту. 
 
*Двірець — вокзал, за словником української мови Грінченка. Відповідно Двірцева площа — вокзальна (Ред.)
 
Ірина ОРНАРОВИЧ
Київ
  • Вахканалія зі створення академічних ліцеїв

    Спостерігаю за цією словесною діареєю, яка несеться в соцмережах навколо проблеми створення академічних людей у профільній школі, і ніяк не можу зрозуміти, чому ті, від кого вона йде, не усвідомлюють елементарних речей. >>

  • Поминання предків: давнє й сьогодення

    Наші пращури добре знали, що смерть це не кінець, а перехід. Душа, як пташка, вирушає у свій шлях, і важливо не тягнути її назад болем, а дати спокій, щоб вона знайшла дорогу до свого світу. >>

  • Музичний діалог батька і доньки

    У Києві, у Національній філармонії України, відбувся щемкий концерт «Польовий і Польова» із проєкту «Звільнена музика», спрямованого на деколонізацію українського музичного простору та повернення імен і творів, які в радянські часи цілеспрямовано витісняли. >>

  • Після теракту на Голосієві: про право на зброю та відповідальність поліції

    Командири усіх підрозділів поліції вже зараз повинні мати реальний бойовий досвід - бо інакше вони не можуть забезпечити правопорядок у країні, де значна частина населення має бойовий досвід і де ворожі терористичні акти - звичайний сценарій ймовірної небезпеки. >>

  • Майбутнє України народжується у самому горнилі війни

    Ми багато говорили про роль молоді у творенні нашої держави, про той вибір, який кожен із нас робить щодня. Бо Україна сьогодні — це не лише про страшні виклики, це, перш за все, про нашу з вами можливість формувати власну, унікальну траєкторію розвитку. >>