Довголіття по–прикарпатськи

За середньостатистичними показниками тривалості життя, Прикарпаттю разом із Тернопільщиною належить пальма першості з–поміж усіх регіонів України. До речі, саме в цих двох областях донедавна мешкали й вітчизняні рекордсмени–довгожителі : уродженка покутського села Хотимир Катерина Козак (прожила 117 років 27 днів) та тернополянин Григорій Нестор (116 років 270 днів).

Попри те, що минулого 12 березня відійшла у вічність найстаріша на той час жителька планети Катерина Козак («Книга рекордів Гіннесса» так і не спромоглася визнати це на офіційному рівні), у нині сущих прикарпатських довгожителів є ще порох у порохівницях: двом із них уже виповнилося по 112 років, а ще двом — по 109.

І роза вітрів — у поміч

Над проблемами продовження тривалості життя завзято працювали геронтологи різних часів і народів: від єгипетських жерців та алхіміків середньовіччя до світил сучасної біохімії та генетики. Нобелівську премію 2009 року в галузі медицини і фізіології отримали вчені зі США за дослідження ензиму, який може стати ключем до вічної молодості. Та поки чудодійні ферменти американських учених будуть доступними для масового споживача, напевне, мине ще не одне десятиліття. Тож наразі можна скористатися простішими секретами, які допомогли багатьом прикарпатцям переступити поріг 90–літття (за міжнародною класифікацією, саме особи від такого віку вважаються довгожителями).

Дослідження чинників, що впливають на тривалість життя, на Прикарпатті цілеспрямовано розпочалося в 2005 році. «Тоді в рамках міжнародної програми з вивчення демографічної ситуації у світі, підтриманої ООН, мені доручили зібрати дані щодо вікової градації мешканців області, кількості довгожителів та їхнє розселення, — розповідає доцент кафедри медичної біології та медичної генетики Івано–Франківського національного медичного університету Руслан Козовий. — Вичерпну інформацію, що стосується рокiв народження та місць проживання, вдалося вiднайти завдяки базі даних виборців краю. З’ясувалося, що тоді в області проживало 4 576 довгожителів. Статистику ми передали організаторам міжнародної програми. Але роботу в цьому напрямi не згорнули, позаяк співробітників нашої кафедри, зокрема й мого наукового керівника професора Ларису Євгенівну Ковальчук, зацікавили кілька несподіваних результатів, отриманих у процесі первинної обробки даних».

На превеликий подив івано–франківських науковців–медиків, більше людей поважного віку виявилося не в гірській частині Прикарпаття, як дотепер вважалося за аналогією з Кавказом, Андами, Тібетом, а в Калуському (його райцентр визнано зоною надзвичайної екологічної ситуації) та Коломийському районах. Подальші дослідження багато що прояснили. Коли вчені копнули глибше, то знайшли пояснення цьому феномену. Найперше з’ясувалося, що більшість із 503 калушан–довгожителів переважно мешкали в селах, на територію яких завдяки сприятливій розі вітрів мінімально потрапляють шкідливі викиди з хімічних виробництв райцентру та Бурштинської ТЕЦ. Таким чином, вдалося встановити, що не над усім природним середовищем Калущини тяжіє загрозливе техногенне навантаження. І навпаки, в деяких місцевостях екологічно чистого Верховинського району, де майже немає промислового виробництва, зашкалює радіація через розломи гірських порід. Це — одна з вагомих причин того, що українські верховинці, на відміну від кавказців, не можуть похвалитися масовим довголіттям.

Спадковість — не гарантія

Аби перевірити генетичні можливості прикарпатців якнайдовше топтати земний ряст, науковці Івано–Франківського медуніверситету звернулися по допомогу до своїх київських колег з Інституту післядипломної освіти. Тамтешні фахівці медичної генетики на чолі з членом–кореспондентом Академії медичних наук України Наталією Горовенко допомогли дослідити поведінку певних генів, котрі відповідають за процеси так званої детоксикації в людському організмі.

Стало зрозуміло, що спадкова здатність до тривалого життя — важлива, проте не визначальна ланка в ланцюгу довголіття. «Серед опитаних нами тисячі осіб, котрі прожили понад 90 років, непоодинокими були й такі, хто не мав прямих родичів–довгожителів або не міг їх пригадати. Тому не варто стверджувати, що людина без відповідної спадкової «програми» не може дожити до глибокої старості. Згідно з висновками авторитетних геронтологів світу, на тривалість життя впливає три групи чинників: умови і спосіб життя, за яких можуть реалізуватися або ні генетичні особливості (50 відсотків); власне спадковість (20 відсотків) та решта обставин — стреси, стан імунної системи, віруси тощо», — пояснює науковець.

Анкетування довгожителів відбувалося за півсотнею запитань, що стосувалися, зокрема, умов проживання (власний будинок чи квартира), складу сім’ї, освіти, харчування, професії, шкідливих умов праці, стресових ситуацій, участі в бойових діях (усі корінні довгожителі пережили воєнне лихоліття), типу будови тіла, зросту, ваги, фізичної активності, тривалості сну, груп крові. Отримані в такий спосіб результати певною мірою спростували деякі існуючі дотепер стереотипи. Приміром, у наукових колах поширена гіпотеза, що більше шансів на тривале життя — в людей з першою групою крові. Та на прикладі прикарпатців–довгожителів встановлено майже рівнопропорційне представництво осіб із першою, другою та третьою групами крові (носії четвертої — малочисельні). Проте дослідники не виявили серед респондентів жодного алкоголіка, наркомана чи особу з ознаками ожиріння. Всі вони мали середню — нормостенічну — будову тіла і зазвичай не вдавалися до послуг офіційної медицини у молодому та середньому віці.

Без агресії і депресії

Із–поміж різних природних «стимуляторів» довголіття івано–франківські дослідники особливо наголошують на трьох — помірності в харчуванні, позитивному світосприйнятті та здоровому сні. Місцеві довгожителі, котрі зазвичай мешкають у сільській місцевості, не мають великих статків, тому в їхньому меню переважають харчі з домашнього підсобного господарства, передусім — овочі, фрукти та кисломолочні продукти. М’ясо і риба — по можливості. Навіть ті, хто досягав певного рівня матеріального благополуччя, не ставав рабом шлунка. Один чоловік, розповів Руслан Козовий, зазнав чотирирічних поневірянь спершу в німецьких концтаборах, згодом десять років відбув у сталінських, де раціон харчування, зрозуміло, не відзначався ні збалансованістю, ні вишуканим смаком. Вийшовши на волю, він зайнявся успішною комерцією (по–радянськи — спекуляцією) і вже міг ні в чому собі не відмовляти, проте ніколи не переїдав та не зловживав алкоголем, що, на його думку, й посприяло довголіттю.

Майже всі опитані прикарпатські довгожителі рано лягали спати і вставали із сонцем. Робили вони це інтуїтивно, без наукового обґрунтування, хоча вчені дослідним шляхом довели, що під час нічного сну в головному мозку людини виробляється гормон меланін (найінтенсивніше — відразу після опівночі), котрий відповідає за нормалізацію фізіологічних процесів та протидіє захворюванням, зокрема онкологічним.

Зрештою, третій «кит» довголіття — позитивні емоції. «Ці люди, що особливо прикметно, навчилися адекватно сприймати житейські проблеми, м’яко виходити зі стресових ситуацій. Дехто з них пережив своїх дітей, проте не занурився у тривалу депресію. Ми не зустріли жодного агресивного довгожителя. Підкреслюю — жодного. Вони в переважній більшості — добродушні й доброзичливі, відкриті для спілкування, тішаться життям і готові поділитися з ближніми своїм скромним надбанням, — підсумовує Руслан Козовий. — Невдовзі матимемо розгорнуті висновки наших досліджень і на їхній базі плануємо розробити рекомендаційно–прогностичну модель реалізації потенціалу активного довголіття».

ВАРТО ЗНАТИ

Цибулею — по старінню

Японські геронтологи після тривалих досліджень зробили висновок про те, що звичайна ріпчаста цибуля уповільнює процеси старіння людського організму. Цей звичний для будь–якої кухні світу овоч наділений особливими антисептичними властивостями, що знешкоджують більшість відомих хвороботворних мікробів, котрі, у свою чергу, послаблюють відновлювальні можливості організму. Активні сірчані сполуки, що містяться в цибулі, омолоджують клітини головного мозку, які відповідають за пам’ять та емоційний стан. До того ж близько 70 відсотків вітамінів не руйнуються в цибулі навіть при тепловій обробці.

ДОСВІД

Рецепти від Сенатовича

Півтора десятиліття тому у гірському селі Зелена, що в Східних Горганах, доля звела мене з місцевим довгожителем Михайлом Сенатовичем. Попри 102 роки від часу появи на світ він виглядав ще хоч куди козаком. Невисокого зросту, жвавий дідусь, за словами сусідів, ніколи не сидів склавши руки. «Лише торік, — зізнався мені пан Михайло, — я продав коня, бо вже не мав сил заготовляти для нього стільки сіна — трава ж у горах росте невисока і дає лише один укіс. Але й досі тримаємо з бабою (87–річною дружиною. — Авт.) вівці, бо від них — перша гуцульська їжа — бринза. На кам’янистому городі вирощуємо картоплю та ріпу».

Щодо гастрономічних уподобань чи обмежень (а саме в них багато хто шукає розгадку таємниці довголіття), то дідусь нічим таким на захоплювався і про жодні дієти не чув. Основа його харчування — кукурудзяна каша, картопля, хліб, бринза, вурда і гуслянка (останні три вказані страви — кисломолочні продукти власного виробництва). Вважає, що сто грамів доброї горілки не зашкодить, але не більше. В усьому треба знати міру. Переконував, що зловживання спиртним — тяжка недуга, як і пристрасть до нікотину. Сам ніколи не курив і нікому не радив. Мав добру пам’ять: розповідав різні біблійні історії близько до книжкового тексту, знав — від початку до кінця — поему про Олексу Довбуша, котрий навідувався в їхнє село ще в далекому 1739 році.

Помер Михайло Сенатович, як я дізнався згодом, майже не хворіючи, наприкінці ХХ століття в поважному 104–річному віці.