На початку виборчої кампанії Україну відвідала група працівників Міжнародної гельсінської федерації з прав людини, що базується у Відні. Гельсінська правозахисна федерація консультує Організацію з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ), Раду Європи й інші міжнародні організації, тож цікаво дізнатися, яке враження склалося в інспекторів про ступінь демократичності президентських виборів в Україні.

Бути Президентом великої держави в центрі Європи — не лише почесна й престижна, а й надзвичайно відповідальна місія. Принаймні в нормальних — розвинених і демократичних — країнах кожен, хто претендує обійняти президентську посаду, повинен спершу переконатися сам, а потім переконати й народ у тому, що найбільш достойний з усіх кандидатів. 26 потенційним президентам України, зареєстрованим Центрвиборчкомом, упевненості у своїх чеснотах не бракує. От тільки декому з них навряд чи вдасться довести свою обраність іще й виборцям. Найбільше запитань, природно, викликає біографія Віктора Януковича — одного з двох «головних» кандидатів, чудові людські та господарські якості якого провладні телеканали нам активно розхвалюють по 24 години на добу.

Важко сказати, хто б іще міг так комплексно й регулярно «моніторити» по всій Україні ситуацію з дотриманням виборчого законодавства, якби не всеукраїнська громадська організація Комітет виборців України. Репліки кандидатів, партій, блоків та інших учасників виборчого процесу сприймаються здебільшого як заангажовані, «піарні» і рідко коли бувають систематизовані в часі та масштабі всієї країни. У вічно зайнятого в такі гарячі деньки Центрвиборчкому до складання реєстрів виборчих перекосів руки не доходять, у ЦВК кивають на міліцію й суди — мовляв, хай вони цим займаються, до того ж Центральна виборча комісія по-своєму заангажована й проти «верхів» критично налаштовуватися не поспішає. А от хлопці з КВУ вважають своєю основною справою саме стеження за дотриманням учасниками «великих перегонів» законності та міжнародних стандартів демократичності виборів. При цьому КВУ вперто залишають за межами кола учасників виборчого процесу — представники «профільної» громадської організації й у нинішній виборчій кампанії не матимуть легітимних підстав працювати спостерігачами, і результати їхнього моніторингу, виходить, не мають жодної ваги, окрім як створення інформаційного резонансу серед кола посвячених. Уже на початку липня робота Комітету виборців України переросла в довготерміновий моніторинг кампанії з виборів Президента, цього тижня КВУ представив звіт про перший етап роботи, але заступник голови ЦВК Ярослав Давидович фактично знівелював усі старання, заявивши в інтерв'ю журналістам, що Комітет виборців не є суб'єктом процесу, тож його висновки на підставах виконаного моніторингу жодного значення для Центрвиборчкому не матимуть. Мовляв, до лампочки всі ці спроби об'єктивно й цілісно оцінити перебіг виборчої кампанії в центрі й регіонах. Хоча, якщо є бажання, — «на здоров'я». ЦВК, звісно, може лишатися при своїй думці, але, гадаємо, читачам і виборцям загалом буде принаймні незайве ознайомитися з результатами першого моніторингу КВУ кампанії-2004.