Через терни — до життя

«Я виплакала за всі роки»

Маленькому Дмитрикові Савку з Вінниччини незабаром виповниться два місяці. Зараз він мирно посопує у своєму ліжечку і ще не знає, що став для своєї мами не тільки першою і бажаною дитиною, а й найбільшим випробуванням у житті.

Спершу ніщо не віщувало біди: 31–річна Наталя та 34–річний Андрій створили сім’ю. А зовсім незабаром дізналися, що стануть батьками. «Так вийшло, що одразу після весілля я завагітніла, — розказує Наталя. — Ми з чоловіком дуже тішилися: дитина — це ж радість. І я якось одразу відчула, що буде хлопчик».

Але раділи новині молодята недовго. Уже на другому УЗД у районній лікарні Наталя почула досі невідоме й страшне слово — «гастрошизис». Це був діагноз її дитини. Дільничний лікар Наталю приголомшив: шансів на життя в малюка немає. «Мені сказали, що взагалі краще перервати вагітність. Тоді направили на УЗД в обласну лікарню. І там встановили той же самий діагноз, і так само сказали: переривати вагітність», — згадує ті важкі часи молода жінка.

Лікарі пояснили Наталі: у її дитини — складна патологія черевної порожнини — «гастрошизис». Через цю ваду внутрішні органи малюка перебувають не в його тільці, а плавають окремо, у плідному міхурі. Допомогти вижити Наталчиному синові лікарі не бралися і лише розводили руками. «Мабуть, я тоді виплакала за всі роки, — зітхає Наталя. — Це дуже важко — приймати рішення і не знати, що буде потім, у майбутньому. Але вирішили ризикнути».

Знайомі порадили Наталі поїхати до Києва — в Інститут педіатрії, акушерства та гінекології НАМН України. Це єдиний заклад в Україні, де комплексно надається і акушерська, і хірургічна допомога матері та дитині з тяжкими вадами розвитку, даючи їй шанс на життя.

«Коли ми сюди приїхали, в інститут, тут нам дійсно дали надію, — згадує жінка. — Діагноз підтвердили й попередили: стопроцентної гарантії ніхто не дасть. Як буде після операції, який результат буде... Але все одно — надію дали ж, що можна зробити таку операцію. Заспокоїли: мовляв, усе буде добре. Адже майже 95% таких дітей, як нам сказали, виживають».

«Ще 15—20 років тому ці діти помирали»

Лікарі не приховують: патологія плоду, яку виявили у Наталчиного сина, — дуже складна. І ризики були дуже високі. «У маленького Діми була надзвичайно важка вада розвитку, яка полягає в наскрізному дефекті перед­ньої черевної стінки в ділянці біля пупка, — розповідає Олексій Слєпов, доктор медичних наук, завідувач відділом хірургічної корекції вад розвитку у дітей ДУ «Інститут педіатрії, акушерства та гінекології НАМН України», професор кафедри дитячої хірургії НМАПО ім. П. Л. Шу­­пика, головний дитячий хірург МОЗ України. — Через цей дефект у плода виходять зовні внутрішні органи. Це може бути товста, тонка кишка, шлунок, частина сечового міхура. У дівчаток це може бути матка з придатками, а у хлопчиків — яєчка, які не опустилися в мошонку. І всі ці органи, по суті, плавають в амніотичній рідині».

Небезпека цієї патології ще й у тому, що на пізніх стадіях вагітності амніотична рідина, у якій плавають органи плода, стає руйнівною для майбутньої дитини. «Вона на пізній стадії вагітності викликає опік внутрішніх органів дитини, — каже Олексій Слєпов. — Це відбувається тоді, коли на 32–му тижні вагітності у плода починають функціонувати нирки. Сеча, виливаючись в амніотичну рідину, і спричинює цей опік».

Але й цьому українські лікарі вже вміють зарадити. «На щастя, зараз у нас уже є такі технології, що ми можемо діагностувати різні вади розвитку плода, як і цю, на ранніх етапах вагітності, — каже Олексій Слєпов. — І можемо спрогнозувати подальшу долю цього плода і цієї жінки. А ще, скажімо, 15—20 років тому майже всі ці діти, на жаль, помирали. Зараз ситуація із введенням пренатальної діагностики змінилася на краще. Я можу сказати, що за останні шість років у нас у клініці летальність при цих вадах розвитку зменшилася у чотири–п’ять разів».

До речі, гастрошизис — не така вже й рідкісна патологія: за статистикою, на 5 тисяч пологів випадає один такий випадок. «Якщо взяти це в межах України і зважити, що щорічно народжується приблизно півмільйона малюків, то неважко порахувати: приблизно сотня дітей щорічно народжується з цією важкою вадою розвитку», — констатує Олексій Слєпов.

Навчимо Європу рятувати дітей

У це, може, і складно повірити, але й досі в деяких країнах Європи вагітність із такою вадою переривають. А українські лікарі таких дітей рятують! Окрім того, вони першими у світі почали робити подібні операції з перших хвилин життя хворих малюків.

Відбувається все за чітко відпрацьованим графіком. По–перше, таким жінкам планово призначають кесарiв розтин. Бригада хірургів у цей же день, коли починається операція в акушерів, уже готова приймати маленького пацієнта в операційній. «Із перших секунд життя після кесаревого розтину акушер–гінеколог передає цю дитинку дитячим хірургам і реаніматологам, — розказує Олексій Слєпов. — Після цього дитину переводять в операційну, і максимум через 10—15 хвилин уже починають радикальну хірургічну операцію. Це дає змогу попередити багато ускладнень, які були пов’язані з традиційними методами лікування».

Раніше практикувалася інша схема: таку важку дитину жінка могла народити в будь–якому пологовому будинку держави. Потім малюка транспортували в найближчу обласну лікарню. Втрачалося найважливіше — час: могла пройти навіть доба, поки дитина потрапить до хірургів. І це все позначалося на шансах малюка вижити.

Тепер практика, доведена столичними хірургами, зацікавила і закордонних колег. Українські фахівці показали, що, проводячи подібні операції в перші хвилини життя дитини, виграють усі. Найперше дитина: у неї раніше відновлюються функції шлунково–кишкового тракту, раніше починає працювати кишечник, з’являється самостійне випорожнення. А через 5–6 днів її вже можна підпоювати і годувати.

Операція в новонародженої дитини — це справжня ювелірна робота, яка вимагає лікарського хисту й зосере­дженості. Олексій Слєпов показує спеціальний хірургічний «шолом» iз мініатюрною оптикою — у такому «обладунку» хірург філігранно чаклує над маленьким тільцем, повертаючи його до життя.

Подібну операцію пережив і маленький Дмитрик Савко. Зараз він уже почувається добре, самостійно їсть. Наталя з сином нарешті повернулася додому, на Вінниччину, де на них чекали численні родичі з подарунками. Найперше, чого хоче мама, — похрестити сина. Дмитрик, як вважає вона, народився під щасливою зіркою.

Щоправда, навідатися до своїх лікарів–рятівників Дмитрику та його мамі ще доведеться. Через півроку малюку виконають пластичну операцію. І відтоді про важкий період у житті родини нагадуватиме тільки ледь помітний шрам. «Із цього моменту можна вважати, що дитина вже повністю здорова, — каже Олексій Слєпов. — І взагалі я хочу сказати, що ці дітки в подальшому абсолютно здорові — абсолютно повноцінні члени суспільства».