Таємничі володарі нічного неба: як у столиці випускали кажанів на волю

02.04.2025
Таємничі володарі нічного неба: як у столиці випускали кажанів на волю

Руда вечірниця. (Фото авторки.)

Я завжди любила кажанів, навіть після того, як один з них мало не врізався мені в обличчя.
 
То був приємний літній вечір, я якраз поверталася додому і дивилася на рукокрилих, які пролітали повз.
 
Аж раптом один з них змінив траєкторію й полетів просто мені в лоба. Можливо, між нами пролітав комар, якого кажан схопив за 20 сантиметрів від мого носа. А тоді так само блискавично зник у пітьмі, як і з’явився.
 
Щоразу, коли бачу в небі рудих вечірниць, які вже оговталися після зимової сплячки, згадую цю історію. А минулих вихідних я не просто милувалася ними — мені пощастило побачити цих тендітних гострозубих ссавців зблизька.
 
Український центр реабілітації рукокрилих (УЦРР) влаштував випуск кажанів у Голосіївському парку, і це було неймовірно!

Знайомство

Усі бажаючі йшли за волонтером, який ніс коробку з чотирма кажанами. Ті почувалися більш-менш комфортно… аж поки їх не дістали звідти одного за одним.
 
Людям подобалося, рукокрилим — не дуже, тому нерідко вони шкірилися на знак протесту. Та цим унікальним ссавцям довелося витерпіти багато чого, перш ніж їх випустили на волю.
 
Спочатку волонтер показав нам крило рудої вечірниці — одного з двох видів кажанів, що були в коробці. Виявляється, вони також мають по п’ять пальців на кожному «рукокрилі», але зі шкіряними перетинками між ними, для польотів.
 
Другим видом у коробці був нетопир білосмугий — невеличкий, у порівнянні з рудою вечірницею, кажанчик, що мав по одній білій смузі на кожному крилі. Обидва види толерують одне одного, окремі особини можуть навіть прилітати «в гості», аби погрітися.

Харчування

Не менш цікавою темою виявилася кажаняча дієта — а чи п’ють вони кров?
 
80% кажанів — комахоїдні. До цієї групи належать усі 28 видів, що мешкають в Україні. Інші — їдять фрукти, а також нектар, рибу.
 
Рукокрилі, що харчуються кров’ю, дійсно існують, проте їх усього лише три види, та й живуть вони тільки в Південній Америці, тож можемо видихати.

Сказ

Було розвінчано ще одне побоювання слухачів — чи нападе на людей кажан, хворий на сказ? Із 45 європейських видів лише три дійсно здатні на передачу вірусу: пізній кажан (або пергач пізній), нічниця водяна та нічниця ставкова.
 
Два останні види вкрай рідко контактують з людиною, адже взимку селяться глибоко під землею, а влітку надають перевагу лісовим масивам. А от пізній кажан живе в містах, і дуже часто саме його знаходять люди у себе в під’їзді чи на балконі.
 
Але не треба панікувати! Перебіг вірусу сказу в рукокрилих дуже відрізняється від інших ссавців, бо одразу вражає центральну нервову систему, він накопичується в мозку, шкірі шиї та слинних залозах.
 
Через це кажан стає неактивним, втрачає здатність літати та гине. З цієї причини вірус циркулює в популяції рукокрилих досить повільними темпами.
 
Найвірогідніший шлях передачі вірусу — це потрапляння достатньої кількості слини хворої тварини в кров або на слизову людини, тобто при сильному укусі. Повітряно-крапельним шляхом, респіраторно, через залишки життєдіяльності або при прямому контакті з твариною (дотик, перебування поруч) — заразитися неможливо.
 
Саме тому кажанів радять брати в руки лише в товстих або будівельних рукавицях як запобіжний захід. Рукокрилі не є агресивними до людей, навпаки, вони прагнуть нас уникати.
 
Лише в разі самозахисту кажан може спробувати вас вкусити, але ніколи не нападе першим.
 
«Якщо все ж таки тварина вкусила вас, необхідно обробити місце укусу та обов’язково звернутися по лікарську допомогу. Зараз процедура профілактичної вакцинації становить 4 щеплення, а постконтактного — 6.
 
Після вакцинації в людини зберігається імунітет до вірусу сказу протягом декількох років», — пишуть на сайті УЦРР.

Спосіб життя

Живуть кажани переважно колоніями, часто одностатевими, коли вагітні самиці гуртуються та… народжують одночасно, аби легше було дбати про дитинчат.
 
Це можливо завдяки особливостям організму рукокрилих: після спарювання із самцем пані може відкласти запліднення в очікуванні більш сприятливих умов — тепла та достатньої кількості їжі.
 
Саме тому, за словами волонтера, минулого року в кажанів, що були на перетримці, стався справжній бебі-бум: бувало так, що береш одну руду вечірницю для обстеження, а приносиш уже двох.
 
А все через дбайливих кажано-мам, які хочуть дати своєму дитинчаті найкращі умови для існування.
 
Також самиці рукокрилих часто практикують імпровізовані ясла: шукають кажано-маму, якій можна лишити своє дитинча, а самі вирушають на полювання.
 
Коли повертаються — забирають і свого, і малюка доглядальниці, аби та теж злітала поживитися. Зазвичай мами літають разом з дітьми, що міцно тримаються за сосок, але це сповільнює темп та виснажує рукокрилу. Тому не дивно, що «ясельні мінігрупи» мають такий попит.
 
Народжують кажано-мами раз на рік по одному (рідше двох) дитинчаті. Через це всі 28 видів, що поширені на нашій території, занесені до Червоної книги України.
 
Полюють кажани з настанням сутінок, коли денні хижаки вже поснули, а нічні ще не прокинулися. За цей час їм вдається з’їсти від 1 тис. до 4 тис. комах (тобто, від 1/2 до 2/3 своєї ваги), що є дуже помічним для фермерів, чий урожай нищать шкідники.

Міжособистісне спілкування

Ми знаємо, що для переміщення кажани покладаються на ультразвук, що відбивається від предметів та повертається назад у вухо, створюючи в мозку об’ємну просторову картинку. Таким чином вони «бачать» своїх братів і сестер, а також комах, на яких полюють.
 
Та, крім цього, рукокрилі мають зачатки власної мови: вони використовують складну вокалізацію для соціальних взаємодій, таких як залицяння, парування, виховання та вирішення територіальних питань.
 
А кажано-мами впізнають своїх дитинчат за голосом і запахом. Вони використовують особливі крики, щоб кликати малюків, а кажаненята відповідають їм своїми звуками. Це ще один доказ, що в кажанів є певна форма мови.
 
Коли питання закінчилися — настав час урочистого випускання кажанів. Та виникла одна проблема: організатори аж ніяк не очікували такого напливу людей. Оскільки вхід був вільний, узяти участь могли всі бажаючі, яких зібралося понад тисячу!
 
На руках у волонтерів було лише 600 особин, тож люди почали розбиватися на групки по п’ять, а то й по десять осіб, аби отримати таку бажану руду вечірницю й випустити її на волю.
 
Перевага надавалася сім’ям з дітками, більшість яких чемно чекали своєї черги, на відміну від деяких батьків, що мало не залазили на голови одне одному.
 
За 15 хвилин моїй групі вручили одного з останніх кажанчиків, і щасливі та незнайомі, але об’єднані спільною метою, ми вирушили на пошуки вільного місця.
 
Шляхом перевертання було визначено, що наша руда вечірниця — жіночої статі. Пані абсолютно не зважала на наш захват, лише куняла на рукавиці, поки її гладили, фотографували та передавали з рук у руки.
 
Згодом вона зігрілася й почала перебіжки, викликавши багацько радості у дванадцяти дорослих людей. Та летіти не хотіла, тож спроби відігріву продовжилися.
 
Під час дмухання теплим повітрям виявилося, що руді вечірниці пахнуть марихуаною — про таке в інтернеті не попереджали.
 
Зрештою, пані кажан втомилася від нашої прискіпливої уваги, тож вона розправила крила та зникла в гущавині парку. Місію виконано — наша вечірниця опинилася на волі.

Про Центр

Працює з 2012 року та є громадською ініціативою. За час роботи Центру працівники врятували 32 тис. 248 кажанів 14 видів. УЦРР сприяє поширенню інформації про рукокрилих та розвінчує популярні міфи.
 
Також заохочує людей до допомоги крилатим ссавцям, має власний магазин, увесь прибуток з якого йде на корм та лікування рукокрилих.
 
Щороку в Центрі утримують від 2 тис. до 3 тис. кажанів. 
 
Олеся МАЗУРКОВА