«Клабхаус» з любов’ю. Як будинок культури у Слободі змінює філософію буття сільської глибинки

Архівні відео, зняті у день відкриття Будинку культури в селі Слобода, сповнені щирою, але досить стриманою радістю.

 

Завше так сприймається диво, в яке складно повірити.

 

І все ж усмішки людей, що важко відходять від жахіть російської окупації, створюють атмосферу свята.

 

Містер Хансен урочисто перерізав традиційну червону стрічку і повідомив, що сучасний клабхаус тепер у повному розпорядженні місцевих жителів.

 

Завершенню реалізації проєкту відомий американський меценат радіє не менше, аніж зворушені жителі невеликого чернігівського села, оскільки отримує від доброчинності особливу відраду.

 

Саме так він пояснює власну мотивацію відроджувати життя там, де його нищить «велике зло». 

До російської окупації у Слободі діяв старенький Будинок культури. На його повну реконструкцію громаді бракувало коштів, але місцеві жителі берегли його як могли.

 

Перед самісіньким вторгненням тут зуміли провести косметичний ремонт і навіть покращили скромний інтер’єр.

 

«Завдяки представникам бізнесу ми закупили меблі, аби осучаснити гримерку, дитячу кімнату та бібліотеку і дуже раділи з того, що потрапили на розпродаж фіранок, тюлі і штор для вікон, — з сумом пригадує директорка закладу Лідія Гартович. — У нас були плани. І тут війна».

 

Увірвавшись до Слободи, російські військові влаштували у Будинку культури казарму. На сцені, з якої раніше лилися пісні, чужинці спали та їли. Вбиральнею для них служили всі доступні кутки.

 

Але найбільш утробною виявилася реакція окупантів на українські символи. Вони люто пошматували державний прапор і з якимось особливим пієтетом підтиралися вишиванками, що залишилися в клубі.

 

«Для них це був свого роду фетиш, яким вони тішилися від безсилля, — припускає пані Лідія. — Бачити це дуже боляче. І огидно».

 

Не менше Будинок культури постраждав і від обстрілів. Там потріскався фундамент, почали «роз’їжджатися» стіни, осипалася штукатурка. Що робити з ним далі, ніхто не знав.

 

Але проблема почала вирішуватися в один з візитів містера Хансена до села. Місцеві митці на честь його приїзду традиційно влаштували невеликий концерт, і так сталося, що Лідія Гартович знайшла привід попросити мецената полагодити бодай частину будинку.

 

Він погодився, і вже невдовзі для оцінки технічного стану конструкції приїхали експерти. Їхній вирок був невтішним — будівля вкрай аварійна, тому її простіше розібрати, аніж відновити.

 

Далі спеціалісти оглянули всі сільські споруди, у стінах яких можливе облаштування клубу, і зупинилися на покинутому приміщенні дитячого садка. Їхній вибір теж викликав сумніви, оскільки ця будівля давно стояла без вікон та дверей і мала дуже занедбаний вигляд. 

 

Утім експерти дали добро, після чого настав час дивуватися. Усього за кілька місяців у селі з’явився сучасний клабхаус із дизайнерським прибудинковим простором. У глибинці двору запрацював старлінк, який і для багатьох міст є технічною новинкою.

 

«Я була просто у глибокому шоці, бо розраховувала хоча б на малесеньку кімнаточку. А тут таке! — коментує ситуацію Лідія Гартович. — Ми ж розуміли, що нам потрібно запрацювати якнайшвидше! Економлячи на культурі, можна заощадити бюджет. Але це призведе до економії на людських душах».

Клабхаус, який збудував Делл Лой Хансен, — найбільш знакова будівля села, що вирізняється ошатністю і світлим кольором стін. Утім підняти його з руїни було вкрай непросто.

 

Навколо покинутого дитячого садка встигли вкоренитися дикі зарості, тому для корчування дерев довелося викликати бригаду з Києва.

 

Далі тривала реконструкція даху, заміна вікон, перепланування і оздоблення внутрішнього інтер’єру. За словами старости Світлани Карпенко, бригада будівельників працювала від зорі до зорі, аби вкластися у визначені терміни. На повну реконструкцію будівлі Делл Лой Хансен витратив більш ніж 300 тисяч доларів.

 

Тепер тут є чималий дитячий простір, тренажерна і актова зали, офісні приміщення, бібліотека з читальнею, гримерка, кухня. Кожен куточок клабхаусу стилістично продуманий і має повний технічний функціонал.

 

За словами спеціалістів, фінансування об’єктів культури в Україні завжди було дуже скромним, тому жодне село і навіть центральні садиби громад навряд чи самостійно спроможні реалізовувати такі проєкти.

 

Втім містер Хансен вважає, що саме сільській глибинці варто приділяти більше уваги.

 

«На мою думку, уряд і всі інші мають більше акцентуватися на відновленні будинків, гарних доріг, створенні бізнесів та розвитку інтернету. Щоб люди могли жити! — каже меценат. — Вони ж не можуть усі переїхати в міста. Ми маємо залишатися в селах також. Тож я намагаюся допомогти цьому селу вижити».

 

На відкриття клабхаусу, що відбулося у вересні 2024 року, містер Хансен приїздив особисто. Він також оглянув зруйновані війною будинки, які почали ремонтувати будівельники коштом його фонду.

 

У багатьох присутніх тоді мимоволі виникало запитання, навіщо йому такий клопіт у принципі, адже цей поважний чоловік міг спокійнісінько проживати у своїй благополучній країні, не маючи подібних турбот. Але, як з’ясувалося, свою місію в Україні він розглядає як особливий життєвий етап, сповнений глибоким сенсом.

 

«Я люблю допомагати Слободі, бо отримую від цього насолоду, — сказав він на відкритті реконструйованого клубу. — Я дуже хочу допомогти моїм братам і сестрам з України. Усім тим, хто страждає від великого зла. Ці прекрасні добрі люди потребують допомоги. І я щасливий від того, що мої українські брати і сестри приймають допомогу від мене, тому що я отримую від цього більше. Я отримую від них любов, яку ти не знайдеш більше ніде. Я люблю Слободу».

Раз на місяць жителі Слободи збираються в актовій залі клабхаусу, аби в Zoom поспілкуватися з меценатом, який кілька років поспіль опікується їхньою долею. Усі гарно вбрані, говіркі, з добрим настроєм.

 

Людей багато, тому адміністратори завше виносять додаткові стільці. Перед ними на стіні — гігантська плазма, що служить каналом візуального зв’язку із заокеанським меценатом. Найчастіше містер Делл Лой з’являється на екрані разом зі своєю дружиною Джулією, яка теж не раз була в Україні й підтримує проєкти чоловіка. 

 

На кожній із цих зустрічей малозабезпечені жителі Слободи отримують допомогу в розмірі 4 тисяч гривень. Сума, на перший погляд, невелика, проте для літніх людей з низькою пенсією вона вирішує чимало життєвих проблем.

 

Працівники фонду в такий день привозять і подарунки. Як правило, це книги для бібліотеки, солодощі, а також предмети гігієни, ходунки та інші засоби для маломобільних мешканців села.

 

Трапляються і ситуації з розряду суто господарських. Узимку, наприклад, довелося організовувати підвіз дров для опалення клабхаусу, вартість яких теж оплатив містер Хансен.

 

Загалом Будинок культури у Слободі став точкою зібрання для всіх жителів села. Особливо люблять тут бувати діти, для яких працюють різноманітні гуртки і діє персональна мистецька програма.

 

Вони співають у хорі «Калинонька» і навіть ставлять театралізовані вистави. Нерідко дітвора збирається й для того, аби пограти в ігри або разом подивитися на малому екрані фільм чи мультики.

 

«Діти — наша найбільш активна цільова аудиторія, — каже Лідія Гартович. — Вони беруть участь у всьому, що тільки можна. Ми проводимо майстеркласи, займаємося рукоділлям, малюємо, створюємо різні поробки». 

 

На жаль, у селі немає власної школи, тому по буднях репетиції концертів проходять у вечірній час, коли учні приїжджають додому. Але ось у вихідні Будинок культури нагадує гамірливий вулик. Малеча сюди прибігає просто побавитись, а старші, крім усього, займаються на тренажерах і грають у теніс. 

 

Останній вид спорту полюбився також чоловікам, проте ще не всі жителі села активні. Одна справа — відвідати концерт чи тренінг, зовсім інша — прийти до клубу заради простого спілкування.

 

Але, на думку Лідії Гартович, ці психологічні бар’єри поступово можуть зникнути, адже багатофункціональний клабхаус здатний внести корективи навіть у дуже усталене світосприйняття. 

 

Жодне велике свято у Будинку культури не минає без концертів, на яких постійно з власними віршами виступає молода поетеса Олена Осипенко. Дівчина навчається на другому курсі Чернігівського педагогічного університету, проте знаходить час на поезію.

 

Вона пише про війну, про власне сприйняття теперішніх подій і, звісно ж, про любов. Каже, що спеціально не орієнтується на тематику свят. Просто «тексти приходять в голову у момент натхнення», і вона їх записує.

 

Виступати у клабхаусі дівчині дуже подобається.

 

«Там стало більше світла, — описує свої емоції Олена. — Там просторо, там приємно перебувати, туди хочеться приходити. Там хочеться бути. Та й жити там хочеться».

 

Заїжджають сюди і художні колективи з інших сіл Іванківської громади. Нещодавно, скажімо, виступав народний хор з Пісок, який слухали і мешканці сусіднього села Буди.

 

«Свого часу містер Хансен подарував нам соціальний автобус, — каже Світлана Карпенко. — Отож ним ми якраз і привезли на концерт жителів Буд. Вони були дуже задоволені, оскільки з розваг у них залишився тільки домашній телевізор. До того ж, над нами постійно літають шахеди, люди перебувають у хронічному стресі. Тому подібні заходи хоча б на ці півтори-дві години дозволяють отримати позитивну енергію. Та й горя навколо багато. Днями ось ховали нашого хлопця, який загинув на фронті». 

 

За словами пані Світлани, у клабхаусі громадські організації і представники благодійних фондів часто проводять різноманітні тренінги. А для літніх людей у читальні бібліотеки періодично влаштовують заняття з комп’ютерної грамотності.

 

«До нас приїздить амбасадор Оксана Копиш і вчить усіх бажаючих користуватися смартфонами, — каже вона. — Сучасні гаджети батькам покупляли діти, але не всі вміють оплачувати ту ж комуналку в режимі онлайн. Отож ці заняття користуються великою популярністю. Приїжджає до клабхаусу і виїзна перукарка. У нашій гримерці дуже гарні крісла, що крутяться, тому їй зручно надавати свої послуги.»