Що спільного між ТНМК і Африкою? Ну хоча би те, що абревіатура ТНМК розшифровується як «Танок на майдані Конго». Як відомо, Конго свого часу було колонією Франції. Чомусь вирішили, що такой асоціації достатньо, аби візитівкою IV Міжнародного фестивалю Тиждень франкофонії в Україні став фронтмент ТНМК Олег «Фагот» Михайлюта. До зв’язків між Францією та Фаготом ми повернемося у бліц–інтерв’ю, а наразі зупинимося на програмі цієї культурної події.

«Квартира ця, відведена йому, коли він повернувся в Петербург, складалася з однієї вузенької кімнати з єдиним вікном, перед яким Шевченко–художник звичайно працював за мольбертом. Окрім стола з книгами та естампами, мольберта й невеликого диванчика, оббитого простою строкатою клейонкою, двох аж надто простих стільців i благенької ширми, що загороджувала вхідні двері від майстерні художника, у цій кімнаті не було ніяких оздоб», — описував останнє помешкання Шевченка російський письменник Микола Лєсков. «Ми хотіли передати ауру того часу й того помешкання, — пояснює ідею нової експозиції директор Національного музею імені Тараса Шевченка Наталя Клименко, стоячи біля того самого диванчика. — І як ви помітили, виставка побудована не як експозиція малюнків, а як житло».

Уперше за всю історію української Академії наук Державну премію в галузі науки присуджено не за здобутки у царині космонавтики, мостобудування чи то медичні технології, а за дослідження з психології особистості — за книжку С.Д.Максименка, В.В.Клименка і А.В.Толстоухова «Психологічні механізми зародження, становлення та здійснення особистості» (К.: Видавництво Європейського університету, 2010). Та й в історії науки всього Радянського Союзу особистісних психологів вшановано держпремією лише двічі — 1943–го та 1961–го року. Можливо, це знак — звертати увагу на фундаментальне вивчення людської особистості саме у кризові для суспільства (а отже, й для цієї самої особистості) часи?

Філософи України нарешті об’єдналися задля визначення кращих творів вітчизняної гуманітаристики: засновано чотири філософські премії.

Як стверджував письменник і філософ Борис Кригер, «балет справжніх зірок називається галактикою». Саме задля поповнення такої «галактики» новими «світилами» працює заслужена артистка України, балетмейстер і театрознавець Алла Рубіна. «Балетмейстер — це перекладач думки на мову тіла, — вважає Алла Давидівна. — Винахідник пластичних світів». Алла Рубіна прагне, аби «переклад» вийшов вдалим і зберіг «почерк» перекладача.

Обидві стрічки, що вийшли в український прокат, відзначені престижними нагородами за краще виконання головної ролі: «Чорний лебідь» зробив оскароносною Наталі Портман, «Б’ютифул» допоміг Хав’єру Бардему отримати відзнаку Каннського фестивалю (як відомо, на перегонах за «Оскара» його обіграв Колін Ферт). Що ще спільного в цих двох картинах, ми спробуємо розібратися нижче.