Рівно 20 років тому Україна задекларувала, що бажає самостійно панувати в межах своєї національної території. Доти все було «спільне», точніше, «центральне»: заводи і фабрики, військо, гроші, міжнародні відносини, багатства надр тощо. А 16 липня 1990 року Українська РСР заявила про право власності на частку загальносоюзного добра. До реального усамостійнення, як згодом виявилося, залишалося ще півтора року, але перший крок був дуже важливим.
Верховна Рада, в якій більшість складали комуністи (сумнозвісна «група 239»), «пішла на поводу» в самостійників із багатьох причин. Масштабний робітничий страйк під соціальними гаслами і мітинги під стінами ВР із вимогами суверенітету, звісно, мали свій вплив. Однак компартійці більше прислухалися до резолюції XXVIII з’їзду Компартії України «Про державний суверенітет Української РСР», ухваленої в березні. КПУ не була самостійною і вочевидь здійснювала «спільний план» КПРС. Адже Декларація про державний суверенітет Російської Федерації була вже проголошена 12 червня. А в заключному положенні української «сестри»–декларації йшлося, що цей документ буде використаний «для укладення нового союзного договору». Центральна влада таким чином прагнула опанувати й очолити масовий рух до свободи. Однак не все змогла передбачити і не всюди «підстелила соломки». Усе стало на свої місця в серпні 1991–го, а рік до того Україна жила ніби в підвішеному стані між залежністю й самостійністю — Союз хоч і прямував до розпаду, і деякі інші республіки, зокрема прибалтійські, домоглися значно більших успіхів у боротьбі за незалежність, але Москва ще тримала Україну. Київ мав декларований суверенітет, але ще не сформував більшості необхідних механізмів для його реалізації.
Про особливості прийняття Декларації про державний суверенітет України, його наслідки та нинішнє бачення — наша розмова з народним депутатом Іваном Зайцем, нині — членом фракції «Наша Україна – Народна самооборона». У 1990 році він так само був членом парламенту й опозиціонером, активістом «Народної ради», одним із «батьків» націонал–демократичного варіанта Декларації. >>