Історія однієї фотографії

Сонячного понеділка 16 липня політично–спекотного літа 1990 року біля будинку українського парламенту, як і щоденно з дня початку роботи першої сесії Верховної Ради Української РСР 12–го скликання, вирувало людське море. Після палких промов народних депутатів патріотичного крила парламентарії проголосували за ухвалення Декларації про державний суверенітет України. Цю знаменну подію «Народна газета», яка тоді висвітлювала політичні події і соціальне життя перебудовного періоду від імені Народного руху України, вирішила представити на своїх сторінках світлиною із зображенням депутатів — колишніх політв’язнів, тоді ще не розсварених боротьбою за гетьманську булаву.

Михайло Горинь і Генріх Алтунян передали редакційне замовлення на фото мені, фотокореспондентові. Однак із певних причин я виконувати завдання не поспішав, а на докори замовникам пояснив, що для цього невдовзі буде краща нагода. І вона таки не забарилася. Підігріті, а точніше — розпечені радісними емоціями, вчорашні дисиденти вийшли на вулицю й погодилися сфотографуватися на тлі будинку Верховної Ради. Але, дослухавшись знову поради фотолітописця, стали з квітами в руках біля народу, який забезпечив їх мандатами.

Ось вони — народні обранці — колишні політв’язні, які були найміцнішим підмурівком Народної ради й випустили першу ластівку суверенності України. (До групи на хвилі емоцій долучилися також двоє членів Народної ради, які не каралися в таборах.)

Зліва праворуч — Левко Горохівський, Олесь Шевченко, Левко Лук’яненко, Степан Хмара, Михайло Горинь, Богдан Ребрик, Леопольд Табурянський (не політв’язень), Ірина Калинець, за нею позаду — Олесь Сергієнко (політв’язень, але не народний депутат), В’ячеслав Чорновіл, Богдан Горинь, Генріх Алтунян, Михайло Косів (не політв’язень).

Михайло ШУЛЯК,
фотограф