Минулого року в кінотеатрі «Жовтень» показували ретроспективу фільмів Сергія Параджанова. Варто зізнатися, відчуття було досить дивним, коли на великому екрані «Колір граната» наполовину втрачав естетику, яку вловлюєш, переглядаючи на DVD хоч і піратські копії. Якщо якість фільму в кінотеатрі можна виправдати, зважаючи на старість кіноплівки, то шуми і потріскування при перегляді української кінокласики на телебаченні вкрай засмучують. Дирекції Національної кіностудії художніх фільмів ім. О. Довженка з цього приводу спала геніальна думка — а що, якщо купити високотехнологічний німецький сканер і на його основі відкрити центр цифрового відновлення фільмів.

Сканер купили у грудні минулого року і в одному з цехів кіностудії урочисто відкрили Digital Intermedia, що в перекладі означає «Центр цифрового відновлення фільмів». Чудо техніки — Arriscann — коштувало в 1 млн. євро: 30 відсотків коштів надійшли з держбюджету, решту витрат кіностудія покрила з власних обігових коштів. Дебютним фільмом, який реставрували й зробили, як запевнили в центрі, бездоганну цифрову копію, став «Камінний хрест» Леоніда Осики 1968 року (оцінити воскреслий із кіноархіву «Камінний хрест» можна буде 19 березня у Будинку кіно). Як працюється з суперкрутим сканером, яким наступним фільмам пощастить оновитися і скільки коштує така розкіш — «УМ» вирішила довідатися безпосередньо в Центрі цифрового відновлення фільмів на кіностудії Довженка.

Весна, як відомо, пробуджує неабиякий заряд енергії. І культурне життя тому не виняток. Хоча ця культура в Україні не завжди така, як того хотіла би спрагла за зиму до нового й мистецького душа.

— Пане Ігорю, хто вирішує, який фільм відновлюватимуть і за чиї кошти?

— У нас є дві можливості реставрації: або за власні обігові кошти, або за гроші Міністерства культури і туризму. Якщо за гроші Мінкульту, то ми даємо рекомендації, які фільми вважаємо ціннішими. У протилежному випадку — коли за наші кошти — рішення приймає художня рада: ми розглянемо десяток картин, які реставруватимемо по черзі. Тут принципові два критерії: важливість фільму в культурній спадщині і чи є вихідний матеріал, тобто кіноплівка. На сьогодні копій та оригіналів багатьох фільмів в Україні немає. Їх треба купувати в «Белых столбах», оскільки до 1991 року оригінали кіноплівки віддавали саме туди. Ми робимо заявку, отримуємо копію з оригіналу, за яку платимо від 5 до 15 тис. доларів. Сканована копія в кілька разів дорожча. Хоча, за законами міжнародного права, вони повинні Україні повернути архів, адже це власність Кіностудії Довженка. Коли у перші роки незалежності росіяни хотіли віддати нам його, у нас щось вирішувалося. А тепер кажуть: «Проблем нема. Купіть копію».

У першій декаді XXI століття до краю загострилося питання виживання світової індустрії звукозапису, зокрема — української. Сталося це внаслідок переходу сили–силенної споживачів сучасної музики на нові рейки споживання, іншими словами — будь–яку аудіо– та відеоінформацію безкоштовно скачують з інтернет–ресурсів, а не купують традиційно на фізичних носіях. Світові монстри аудіозапису, так звані мейджор–лейбли, втрачають мільйонні прибутки, відтак меньше коштів вкладають у розвиток галузі.

Відомий джаз–фест «Do#Dж» цьогоріч стартує 17 травня і у Донецьку. Початок фестивалю покладе фінальна частина Міжнародного конкурсу молодих виконавців «Do#Dж Junior’10». А наразі триває ще відбірковий тур. Організатори нагадують, що в музикантів є ще час подати заявки на конкурс, дедлайн якого 17 квітня. Імена десяти конкурсантів, що потрапили до фіналу, буде опубліковано на сайті dodj.com.ua 25 квітня. Там же можна ознайомитися і з умовами конкурсу.

«Незважаючи на популярність жанру, дотепер в Україні не було створено жодного вітчизняного україномовного мюзиклу з оригінальним сюжетом і авторською музикою. Вистава «Глорія» стане першим таким твором, із дотриманням усіх законів жанру», — запевняє Марко Бровун, художній керівник Донецького національного академічного українського музично–драматичного театру. Нову постановку покажуть уже за пару днів — якраз на 8 березня. «Це буде справжнє свято краси й гламуру», — зазивають в адміністрації театру потенційних глядачів, спокушаючи їх різними приємними несподіванками.

Кожне з літературних поколінь має пубертатний період свого становлення, в якому зазвичай не враховується такий самий, юнацько–незграбний досвід попередників. Але проти природи жанру не попреш, і випадок харків’янки Анастасії Афанасьєвої, яка працює судовим психіатром і яка свого часу виграла конкурс «Молодіжного міського роману» видавництва «Фоліо» — не виняток із вищезгаданого правила. Оскільки нагадує літературний дебют Франсуази Саган з її сповіддю дівчинки–підлітка «Здрастуй, смуток!», настукану за місяць двома пальцями на друкарській машинці, яка принесла авторці світову славу.