Пам’ятати, щоб вірити

Театр «Віримо!» з Дніпропетровська вибрунькувався зі студійного руху п’ять років тому. Хоча історія цього колективу розпочалася ще в 1991 році: художній керівник театру Володимир Петренко разом зі своїми учнями пройшов шлях від драматичного гуртка до професійного театру зі статусом муніципального, який має солідне фестивальне портфоліо і користується великою популярністю у дніпропетровської молоді. Сьогодні в репертуарі «Віримо!» — чотирнадцять вистав, одну з яких, «Голодна кров», Дніпропетровське відділення СТД висунуло на здобуття Національної премії імені Шевченка.

«Я давно шукав п’єсу, присвячену темі Голодомору, — розповідає Володимир Петренко. — З метою написання такої п’єси була навіть проведена Лабораторія сучасної української драматургії, за підсумками якої ми обрали твір павлоградських авторів Олени Бісик, Тетяни Волкової та Дарини Медведєвої. Прем’єра вистави «Голодна кров» відбулася 22 листопада 2008–го, і 22 листопада цього року ми зіграємо її в Києві». Виставу помітили і глядачі, і критики — на щорічному міжрегіональному конкурсі «Січеславна–2009» її відзначили у восьми номінаціях, вона отримала гран–прі. Як розповів режисер, у цій роботі він прагнув наголосити на тому, що у ті страшні часи ціла нація втратила почуття власної гідності — режим не залишив українцям вибору, а наслідки тієї трагедії нам не вдалося подолати й до сьогодні. Після Києва виставу «Голодна кров» покажуть у Черкасах, Хмельницькому, Житомирі, Луцьку, Тернополі та Львові. З 26 листопада до 1 грудня спектакль мандруватиме Україною, в Києві ж театр «Віримо!» гастролюватиме чотири дні. Окрім «Голодної крові», до столиці дніпропетровці привезли також чеховську «Чайку», «Тепленьке місце» Островського та «Звичайну історію» Марії Ладо. До речі, гастролюватиме «Віримо!» на сцені Молодого театру, в репертуарі якого також є «Звичайна історія» цієї авторки. Тож при бажанні можна буде порівняти спільне та відмінне у цих «Історіях».

Щоправда, Володимир Петренко підозрює, що охочих це зробити знайдеться не так уже й багато. Бо після карантинної тритижневої паузи народ від театру трохи відвик. Та й тісних контактів зі столичним глядачем дніпропетровці ще не налагодили — це перший такий розлогий візит театру до Києва. «Але якщо він вдасться — приїдемо ще, — обіцяє Петренко. — Нам є що показати і крім цих вистав. Хоча б «Шантеклера» Едмона Ростана, ця вистава іде в нас з аншлагами вже одинадцять років».