Вартість Рубіни в євро — 310 тисяч

Ще не вляглися кінематографічні пристрасті навколо оскароносного британсько–індійського фільму «Мільйонер із міських нетрів», як розпалилися нові, зовсім­ не кінематографічні. Поліція Мумбая минулої неділі заарештувала Рафіка Куреші — батька дев’ятирічної акторки Рубіни Алі, яка в «Мільйонері з нетрів» зіграла одну з головних ролей — дівчинки на ім’я Латіка. Батькові висунули звинувачення в тому, що він... намагався продати доньку за 310 тисяч євро багатому шейху з Об’єднаних Арабських Еміратів. Але покупець виявився зовсім не багатим і зовсім не шейхом, а... журналістом популярного британського таблоїда «Ньюс оф зе ворлд» («Новини світу»), який за завданням редакції виконував «таємне завдання». >>

«Порностарець»

Японці — дивні люди, і європейським розумом їх не збагнути. Сігео Токуда закінчив престижний японський коледж, усе життя пропрацював у офісі, але у віці 59 років вирішив радикально змінити своє життя. Дуже радикально: став актором порнофільмів. >>

ПРИКОЛИ

— Чому в російських новинах кажуть «президент Медведєв», а інших перелічують без прізвищ — «президент Франції», «президент США»?..
— Тому що в Росії їх двоє, тож треба уточнювати, про якого саме йдеться. >>

Тамплієри на Волині

Сенсаційну заяву зробив директор Львівської галереї мистецтв Борис Возницький: у селищі Луків, що на Турійщині, ймовірно, є залишки фортеці тамплієрів, перших воїнів­ченців. На користь цієї версії свідчать, зокрема, знайдений за селищем вал та мережа підземель, хоча сам замок не зберігся, бо був дерев’яним. Яким чином лицарі цього ордену опинилися на Волині й саме у цьому маловідомому селищі? Все дуже просто: Луків розташований якраз посередині між Києвом та Варшавою, а тамплієри у XIII столітті, повертаючись із хрестового походу, тут зупинялися. Заснований ними замок у Лукові згадується в англійських архівах, стверджує Борис Возницький, який уже понад десять років досліджує історію цього лицарського ордену. >>

Червонознаменний округ

Позавчора сесія Запо­різької обласної ради солідаризувалася з колегами міськради — підтримала пропозицію місцевих комуністів прикрасити до Першотравня прапорами Радянського Союзу будівлі держустанов та вулиці краю. (Нагадаємо, піонерами були депутати міськради, котрі таке рішення проголосували ще на сесії 16 квітня). >>

Почали за «здравіє»

Учора в центрі кримської столиці спеціально звезений із регіонів півострова народ під проводом «Російської общини Криму», а також «регіоналів» , партії «Руський блок» і близьких їм по духу козаків святкували 280–річчя з дня народження «вєлікой» і 226–річчя підписання маніфесту про приєднання півострова і Тамані до Росії. І хоча ці дати дещо різняться в часі — на тиждень — тутешні «москвофіли» віднині хочуть зробити «накладку» тра­дицією і навіть офіційним святом. Принаймні до цього закликав на мітингу лідер партії «Російський блок» Олександр Свис­тунов та інші до болю знайомі на подібних заходах оратори. Від них дісталось «прохвостам хрущовим», «бандерам», «мазепам». >>

До боржників — із гучномовцем

Новий оригінальний метод вибивання оплати за свої послуги придумали в Черкасах. Для тих мешканців, котрі «дружать» із цим підприємством, тобто не мають перед ним боргів, це досить цікава й смішна новинка. Бо коли у дворі багатоповерхівок відбувається просто–таки театралізоване дійство, народ стирчить у вікнах та на балконах, наче внизу парад. >>

Їжте, дітки, бо вже зіпсувалося

У дитячому садку № 219 Комунарського району Запоріжжя НП: дев’ять ясельних груп із 11 діючих зазнали несподіваного «нападу» антигена ротавірусу. За повідомленням обласної санепідемстанції, станом на 23 квітня тут виявлено сімнадцять хворих дітей; дев’ятеро особливо важких, віком до трьох років, госпіталізовано до обласної інфекційної клінічної лікарні. Ще для восьми дітей організовано стаціонари в домашніх умовах. >>

Клонування Ілліча

На Луганщині Ленін знову стає політично­скульптурною пам’яткою. Напередодні дня народження «вождя пролетаріату» лідер обласного осередку комуністів Спиридон Кілінкаров анонсував церемонію покладання квітів до пам’ятника Леніну в Луганську, а також — ні сіло ні впало — відкриття відразу двох пам’ятників іменинникові у селах. >>

Як Ленін, він дітей любив?

Помилочка вийшла — інтернет­версія відомого британського таблоїда «Міррор» проілюструвала статтю про педофілів фотографією київського мера Леоніда Черновецького (див на сайті www.mirror.co.uk). Більдредактори британської «жовтої газети» дбайливо заретушували обличчя Черновецького, який на фото проходить тестування на так званому детекторі брехні. Проте навіть замаскований «Льонякосмос» добре впізнаваний українцями, адже ця світлина обійшла чимало видань тоді, коли дивакуватий мер із власної ініціативи тестувався на детекторі брехні й заохочував інших українських політиків пройти таку процедуру. Втім у статті в газеті «Міррор» ідеться про інше. >>

Велосипед не вигадали

«Українська творча інтелігенція проігнорувала наш конкурс», — констатує в розмові з «УМ» депутат Київради та голова її профільної комісії з питань культури Олександр Бригинець. Нагадаємо, що саме ця комісія приймала від усіх охочих варіанти майбутнього столичного гімну. «Я вже не кажу про те, що нам годі було й сподіватися на вірш від Ліни Костенко, Драча чи Павличка, — сказав Бригинець. — Але й просто талановиті, обдаровані люди залишились осторонь». Їхню байдужість депутат пояснює антипатією до теперішньої київської влади. Все, що твориться нині у місті, викликає фронду і небажання взятися за перо та папір, пояснює він. >>

Той, хто зазирав у голову

Володимир Бец ще за життя здобув світову славу. Лікував, досліджував і відкривав ще не відомі особливості людського організму. Здобув знання, які досі рятують життя мільйонам людей в усьому світі. Так, Бец локалізував ділянку мозку, яка керує рухами, дослідив функцію надниркових залоз, кровообіг у печінці, опублікував фундаментальне дослідження «Як ростуть кістки» і загалом близько 50 наукових праць. Анатомію студентам викладав більш захоплююче, ніж дехто історію, про його лекції писали часописи світу. Як знаний психіатр, 25 років лікував і консультував людей у Кирилівській лікарні, що тепер імені Павлова. >>

«Я тільки вдаю, що є найкращим другом смерті»

Метросексуалу, в минулому — буйному хулігану, а зараз — зразковому сім’янину і найбагатшому (бо найдорожчому) провокативному художникові Деміену Хьорсту вже сорок три. Чи то з віком, чи ще з якої причини, але від концептуально заспиртованих коров’ячих голів, навколо яких кружляють мухи, розрізаних акул в акваріумі, овець і бичків із золотими копитами, корів із розпореними тельбухами, вітражів у кольорових метеликах сьогодні він вправно перейшов до чистого живопису, де повільно застигають фарби, зображені щойно зірвані соняхи, зів’ялі троянди і знову ті ж черепи. Коли запитали Хьорста, чому його картини такі похмурі, він відповів, що старіє. «Я вже не той. У моєму віці мало радості. Більше не стрибатиму по столах і не кричатиму: «Життя прекрасне!»
Напередодні відкриття виставки Деміен Хьорст відмовився від прес–конференції, але погодився на коротку розмову персонально з кожним журналістом. За кілька хвилин до інтерв’ю спостерігаю, як художник у чорних окулярах невгамовно стрибає по шостому поверсі PinchukArtCentre і на все кафе репетує англійською якусь веселу пісеньку.
Подумалося відразу, от брехун, а каже, що йому не до веселощів. Такі, як Хьорст, не змінюються ніколи. Під час розмови в нього жваво бігають очі, моментами він голосно регоче, активно жестикулює, з особливим інтересом спостерігає нашу вкрай дорослу серйозність, від чого йому стає ще веселіше. У 2002 році Деміен зав’язав із наркотиками та алкоголем і змінив імідж гультія на правильного чоловіка. Після кардинальних змін життєвих пріоритетів з «УМ» розмовляв той самий 16–річний хлопець із фотографії на виставці, який на всі 32 зуби може реготати біля мертвої голови в морзі. >>

Мистецтво — під ноги мас

Мешканці і великих міст, і маленьких селищ, на якій би географічній широті та довготі вони не були, вже звикли до розмальованих стін будинків, парканів, рухомого і нерухомого майна, навіть історичних пам’яток та культурних закладів національного значення. Більш чи менш вдала настінна мазня вуличних графоманів підпадає під один термін неймовірно широкого значення — «графіті». Але світ влаштований так, що ніщо не відбувається просто так, тому й на смітниках іноді проростають квіти дивної краси. Якщо творіння адептів «графіті» порівняти з творчістю неандертальців, то окремі творіння невеликої групи справжніх майстрів вулично–настінних розписів можна порівняти з шедеврами майстрів малярства Середньовіччя. Але ця вища стадія малярства під відкритим небом уже не підходить під визначення терміна «графіті», який асоціюється з вандалізмом, а окреслюється терміном «вуличне мистецтво», чи в більш вузькому його напрямку — «вуличне тривимірне мистецтво». >>

Європейські фото-алюзії

Ще 35 років тому американський культуролог Сьюзен Зонтаг констатувала, що «останнім часом фотографія стала не менш поширеною розвагою, ніж секс і танці, і це означає, що люди, які фотографують, не визнають її, як і решту видів масової культури, за мистецтво» (Сьюзен Зонтаг. Про фотографію. — К.: Основи, 2002). Перша частина цього твердження (стосовного фотографії як масової розваги) дедалі більше актуальна для України. Наші громадяни вже подолали фазу екзотичного захоплення «мильницями», і розлогий асортимент чисельних фотокрамниць засвідчує широкий інтерес до «просунутого» знімкування. Мінілабораторій на вулицях так само рясно, як і аптек, перукарень та банків. Кількість фотожурналів, що виходять в Україні, перевершує чисельність літературно­мистецької періодики разом узятої. І на відміну від західних, наші фотожурнали зосереджені не на мистецькій аналітиці, а на технічних порадах аматорського рівня — саме тому їх варто вважати за розважально­дозвіллєві. А це лише підкреслює нинішній статус фотографії в Україні: «не менш поширена розвага, ніж секс». >>

Одеса «русская» і кримінальна

«Винен у смерті Максима Чайки не той, хто тримав у руках ніж, а той, хто багато років підштовхує у спину подібних до нього. І є побоювання, що це люди в дорогих піджаках...» Такого висновку дійшов один із аналітиків веб–сайту, що висвітлює діяльність організації «Антифа», від рук представника якої 17 квітня один одеський студент загинув, а інший зазнав ножових поранень.
«Люди в дорогих піджаках» активно сприяють також діяльності різноманітних за назвами, але однакових за ідеологічною суттю проросійських організацій, яких в Одесі нараховується близько десятка. Ситуація все більше розхитується. >>

«Саркофаг» для Євро–2012

Учора — напередодні чергових роковин аварії — у Чорнобильській зоні влаштували церемонію з нагоди завершення будівництва промислового комплексу поводження з твердими радіоактивними відходами та передачі його українській стороні. В урочистому заході, зокрема, взяли участь міністр із надзвичайних ситуацій Володимир Шандра та голова представництва Європейської комісії в Україні Жозе Тейшейра. Комплекс профінансував значною мірою Євросоюз, а збудувала німецька фірма RWE NUKEM GmbH. Новий промоб’єкт призначений для приймання, переробки і захоронення твердих радіоактивних відходів ЧАЕС.
Завершення ПКПТРВ — справа хороша і важлива, однак усе ж належить до «другого ешелону». А в першому — величезний довгостроковий проект: так званий «Новий безпечний конфайнмент» (НБК). «Конфайнмент» — саме така тепер усталена англійська назва «саркофага №2», що має накрити той, що був зведений у пожежному порядку ще в листопаді 1986 року. Адже, хоч би що казали про безпечність Чорнобиля, небезпеку він приховує неабияку. За збігом обставин, введення в експлуатацію «конфайнмента» передбачено на весну 2012 року. Коли складали плани, про можливість проведення в Україні Євро–2012 не доводилося і мріяти. А тепер виходить, що підготовка до футбольного чемпіонату Європи і зведення «Укриття–2» на ЧАЕС відбуваються паралельними курсами. І якщо до футбольного форуму треба витрачати власні гроші, то «конфайнмент» має оплатити та сама Європа. Власне, встигати ніби й необов’язково, але план є план. >>

«До Чорнобильської трагедії суспільство втратило інтерес»

Відомий в усьому світі фотожурналіст Рюїчі Хірокава, редактор журналу «Дні Японії», потрапивши у Чорнобильську зону одного разу, назавжди втратив спокій. Тепер він постійно переймається долею постраждалих людей. Рюїчі Хірокава, який свого часу висвітлював війну в Лівані й допомагав місцевим дітлахам, створив «Чорнобильський дитячий фонд Японії» — він за час існування допоміг 12 тисячам маленьких чорнобильців. Японські благодійники надавали українським медикам дороговартісну апаратуру, медикаменти, створили для постраждалих дітей санаторії. Уже 20 років поспіль Рюїчі Хірокава навідується в Чорнобиль, видав про нього чимало книжок та фотоальбомів, організував у різних країнах понад сотню виставок, зняв десяток телепередач. Цього року він знову приїхав до України: каже, інтерес до Чорнобиля згасає, однак мовчазна «війна» людей із радіацією так само триває. І світ повинен про це знати! >>

Антигерої третьої п’ятирічки

Із ювілеєм тебе, Нацрадо! 25 квітня 1994 року Президент Леонід Кравчук підписав указ, внаслідок якого в Україні почав діяти перший орган, покликаний стежити за дотриманням мовниками українського законодавства. Утім, останні події засвідчують, що місія Нацради поступово перетворюється з наглядової у лобістську. Так, рядові співробітники апарату заявляють про тиск на них через відмову йти на порушення законодавства і в нелегітимний спосіб видати ліцензію радіо «Алла». >>

Несолодке життя «солодкої» парочки

Чотиримісячна відсидка одного з лідерів Партії регіонів Бориса Колесникова у СІЗО в 2005 році чимось нагадує стиснуту пружину. Спершу ця справа мала вигляд програшної для депутата–«регіонала», а тепер вона рухається у зворотний бік, зачіпаючи все нові фігури. Так, у цій справі сплила постать Петра Порошенка — людини, яка чотири роки тому працювала секретарем Ради нацбезпеки та оборони. >>

Вожді тепер називаються президентами

На парламентських виборах, які відбулися в Південно–Африканській Республіці минулої середи, перемогу здобував правлячий із 1994 року, тобто часу повалення апартеїду, Африканський національний конгрес (АНК). Центральна виборча комісія вчора після підрахунку 66 відсотків голосів повідомила, що АНК наразі набирає 67,07 відсотка голосів. Провідна опозиційна сила — Демократичний альянс — заручилася підтримкою 16,22 відсотка голосів, а опозиціонери з Народного Конгресу — 7,7 відсотка. Офіційні результати виборів будуть оголошені через два дні, але вони вже не вплинуть на головний результат: АНК залишається при владі на наступні п’ять років, а його лідер Джейкоб Зума стає наступним президентом ПАР. Перше засідання новообраного складу парламенту відбудеться 6 травня, і на ньому Зуму й оберуть президентом. Для обрання потрібно буде 50 відсотків голосів депутатів, що цілком по плечу АНК. Інавгурація Зуми запланована на 9 травня. >>

Саміт на руїнах?

Уряд Італії підтримав ідею прем’єр–міністра Сильвіо Берлусконі провести наступний саміт «великої вісімки» в... зруйнованому недавнім землетрусом місті Аквілла, повідомляє Бі–Бі–Сі. Щоправда, інші учасники зустрічі також повинні схвалити рішення про перенесення місця проведення саміту. Попередньо планувалося, що він відбудеться 8—10 липня на острівку Ла Маддалена поблизу італійської Сардінії. >>

За «кнопкодавство» розплатилася мандатом

Один із провідних політиків Словаччини, заступниця голови опозиційної партії Християнсько–демократичний союз та кандидат у президенти на недавніх виборах Івета Ра­дічова склала мандат депутата національного парламенту. Лише за те, що цього вівторка проголосувала двома картками. І хоча депутат Татяна Росова стала за неї стіною, офіційно заявивши, що обидві мали спільну точку щодо питання, винесеного на голосування, єдиним способом для Радічової зберегти обличчя була відмова від мандата. >>

Спочатку обживемо, потім назвемо

Географічна рада Нової Зеландії виступила з ініціативою знайти нові назви двом головним островам, на яких розташована країна, повідомляє Бі–Бі–Сі. Наразі новозеландці називають острови просто Північним і Південним, бо оригінальні маорійські назви (до того ж, важкуваті для вимови та написання) почали зникати з офіційних карт країни з 50–х років ХХ століття. >>

Хід конем через кордон

Поступово ми вже звикаємо до того, що українські спортсмени в пошуках кращого життя міняють громадянство й починають виступати під прапорами чужих дер­жав. Якщо на хвилі зростання національної свідомості на початку 1990–х років це сприймалося ледь не як зрада Батьківщині, то нині, на жаль, подібне стає буденним явищем. І з огляду на, м’яко кажучи, прохолодне ставлення держави до спортивної сфери, все менше хочеться звинувачувати в цьому самих героїв спорту. >>

Комусь — татамі, комусь — театр воєнних дій

«На Кавказі розпалюється нова війна», «Грузинська опозиція готує новий наступ», «Росія підтягує війська до кордонів Грузії» — такого штибу заголовки останніми днями з’явилися в засобах масової інформації. І, як нерідко буває в таких випадках, політика знову вплинула на життя спортивного світу. >>

Гуртом і футбол легше організувати

Дніпропетровськ готується до Євро–2012 в тандемі із сусідським Запоріжжям. Угоду про об’єднання ресурсів громад двох обласних центрів у рамках підготовки до фінальної частини чемпіонату Європи з футболу нещодавно підписали міські голови Іван Куліченко та Євген Карташов. Сторони певні, що в такий спосіб ради двох міст організують зразковий прийом учасників і гостей Євро–2012, а також посприяють розвитку туризму в Придніпровському регіоні. >>