Актуальне ретро

Спеціалізація «Книги Роду», як то можна виснувати з назви, — мемуари. Уже маємо цілу полицю раніше неприступних масовому читачеві спогадів: Нестора Махна, Юрка Тютюнника, Тараса Бульби­Боровця, Петра Григоренка, Олександра Кошиця. Цього разу директор видавництва, письменник Микола Славинський презентував дві книжки Володимира Винниченка. 800сторінковий том мемуарів українського Прем’єр­міністра початку минулого століття містить політичні спогади «Відродження нації», датовані 1919—1920 роками, та писані на схилку віку (1949 р. ) роздуми «Заповіт борцям за визволення».

Вів презентацію Сергій Гальченко, заступник директора академічного Інституту літератури й експерт «Книжки року». Творчість В. Винниченка у наукових зацікавленнях цього відомого архівіста посідає чи не головне (після Т. Шевченка) місце. Остання його книжка про цю усе ще загадкову постать — альбом «Володимир Винниченко — художник» (К.: Мистецтво, 2007), де вперше подано малярську спадщину політикалітератора.

Сергій Гальченко розповів, що готує нині до друку зібрання творів В. Винниченка у 25 томах, половина з яких уже впорядкована й відкоментована. Але проблема з публікацією багатотомника досі не вирішена, незважаючи на численні обіцянки чиновників від культури. У проблемному колі лишається й архів письменника, що зберігається у Колумбійському університеті США. Американці ставлять умовою його повернення на батьківщину копіювання документів на сучасних носіях. Коли років із двадцять тому Гальченко вперше вів переговори про повернення архіву, ця послуга­гарантія коштувала 40 тисяч доларів. Тепер копіювання архіву вартує 200 тисяч. Але як тоді, так і тепер Вітчизна не квапиться повернути спадщину додому. Більш за те, українська дипломатія знехтувала можливістю придбати маєток В. Винниченка під Парижем — особливо прикро це виглядає, коли знати, що Росія придбала будинок І. Буніна (що поруч) і відкрила там Будинок творчості для російських письменників та перекладачів.

Другою книжкою, що презентувалася цього вечора, був роман Володимира Винниченка «Поклади золота». Його рукопис пролежав у письменницькому архіві 60 років і лише 1988го цей твір видано на Заході. У нас — уперше. Й одразу стало видно, що В. Винниченко є не лише автором першого українського науково­фантастичного роману («Сонячна машина»), а й першого українського політичного детективу.

Ті, хто встиг прочитати «Поклади золота», не скупилися на гучні порівняння (навіть із Ніцше та Достоєвським) і передбачали щасливу екранну долю твору, відзначаючи майстерне володіння автором сюжетною інтригою. Та й сам сюжет — з його корупційною складовою та політичною аморальністю персонажів — лишається, хоч як дивно, актуальним донині.