Борис Михайлов — фотограф, і він народився у Харкові. Точніше про Боба і не скажеш. Бо, попри свою інженерну освіту і нинішнє проживання в Берліні й Москві, життя Михайлова — це фотографія, а життя його фотографій — це Харків. Саме в цьому місті, що має свою поважну історію фотографії, Боб починав фотографувати, у ньому 70–річний фотограф і сьогодні шукає сюжети для своїх робіт.
Колишній харків’янин Борис Михайлов став особливо популярним після фотосерії «Історія хвороби» (1997—1998), герої якої — харківські безпритульні. Про неї говорили різне: що це ілюстрації до підручників із венерології та хірургії, що це доповнення до книжок Олеся Ульяненка, що це іронія з присмаком трагедії... Але об’єктиву Михайлова належить набагато більше фотографій, навіть, швидше, книжок, бо саме ними фотограф вимірює свою творчість. У його «Незакінченій дисертації» (2000), яку називають серед десяти найкращих книжок світу, відшукаєте багато простих, тривіальних знімків, їх і порівнювати не доводиться з тими світлинами, які дозволяє робити сучасна техніка! Але щось у них є таке забуте, щемке, втрачене... Недарма кажуть, що Борису Михайлову вдалося самотужки створити цілий період в історії фотографії. Премія «Хазельблад» 2000 року — «нобелівка» для фотографів — лише підтвердила: у Боба немає конкурентів. А участь Михайлова в минулорічному Венеціанському бієнале, де були представлені сучасні фото автора, зроблені в Харкові та Шаргороді, довела: Боб — український митець. >>
