Валентина Бердник: Олесь сказав мені: Ти достойно прожила моє життя. Тепер живи своє...
У кожної людини є своя половинка, однак знайти її не так просто: не всім доля дарує зустріч «саме з тим». Валентина Бердник називає себе щасливою жінкою. Вона зустріла в своєму житті не лише коханого чоловіка, а людину, з якою мала глибоку духовну спорідненість. Каже, що легко присвятила себе тим ідеям, заради яких жив її чоловік. Валентина Сергіївна живе нині у мальовничому селі Гребені на Київщині, доглядає город, малює картини і виготовляє народні ляльки. По смерті чоловіка у 2003–му продовжує його справу: підтримує зв’язки з членами Української Духовної Республіки, опікується перевиданням творів Олеся Бердника, готує до друку щоденники, написані ним під час ув’язнення у радянських таборах, популяризує його творчість серед школярів і студентів, пише книгу спогадів. І доглядає могилу свого чоловіка, якого — за його заповітом — поховали у рідному дворі.
... Я приїхала до Гребенів якраз у День Незалежності. Валентина Сергіївна сиділа на призьбі своєї маленької хатинки, лущила квасолю і, за її словами, «давала лад думкам». Пані Валентину в селі шанують. Майже одночасно зі мною до її двору навідалися сусідські гості з Росії: «У вашій державі сьогодні велике свято, хочемо вас привітати». А ще тут постійно збираються художники і скульптори, які влаштовують пленери просто на її подвір’ї. >>
