Завтра в Польщі відбудуться дострокові парламентські вибори. Передвиборчі розклади до болю нагадують нещодавно пережите Україною. Є затяте суперництво «помаранчевих» союзників — правоконсерваторів з «Права і Справедливості» та лібералів із «Громадянської платформи». Лунали нескінченні взаємні підозри, звинувачення в соціальному популізмі, кумівстві та узурпації влади. Майже дзеркальна ситуація була і з «польським Морозом» — лідером «Самооборони» Анджеєм Леппером, котрого урядові екс«побратими» звинуватили в більшості політичних гріхів. Подібними до українських були й безкомпромісна передвиборча агітація, безсоромні спроби спекулювати на почуттях правовірних католиків і ксенофобських інстинктах неосвічених патріотів. Та ж підміна чиновницького критерію фаховості відчуттям ліктя та упокореною лояльністю. Ті ж фрейдистські марення виборців, які самовіддано хотіли вірити у те, що розсварені «батькиреформатори» Туск із Качинськими таки «помиряться» у коаліційному екстазі. Те ж типово українське намацування післявиборчих векторів — чи то праворуч заблукати, чи загрузнути у нескінченних пошуках стабільності.
Щоправда, на відміну від нас, у Польщі є чітка поляризація партійних програм і кожен виборець може знайти в лідерах перегонів десять відмінностей. Є й момент, що відрізняє дві країни: нема побоювань, що якийсь Гжегож Підрахуй, «підбриє» відсотків із десять голосів, і внаслідок цього російська агентура в уряді виведе Польщу з НАТО чи ЄС. >>
