Війна росії з Україною почалася 107 років тому
Перші кроки як агресор більшовицька Росія зробила не 7-го, а 11 листопада 1917 року. Через три дні після проголошення в Києві незалежної Української Народної Республіки, що сталося 8 листопада. >>
Предстоятель ПЦУ Епіфаній біля розстріляного рашистами пам'ятника Шевченка у Боярці. (facebook.com/epifaniy)
Крізь століття так влучно, так проникливо і так злободенно промовляє для нас цей справжній велет українського народу.
Перечитую нині його твори – і ніби він звертається саме до нас: його перестороги і настанови, його біль і туга, його палка і ніжна любов до України, його заклики і категоричність – все це живе в нас сьогодні, ми живемо цим.
Бо слово Тараса – це слово правди, свободи і надії.
«Борітеся – поборете! Вам Бог помагає!» – ці слова під час війни стали нашим гаслом, нашою надією. І згадую символічний випадок, коли у звільненій Балаклії на Харківщині наші бійці ЗСУ зірвали банер з проросійським змістом про «адін народ», а під ним виявився портрет Шевченка з цими рядками… Бачимо приклад того, як пам’ять і слово людини – живуть, як можна промовляти, підтримувати, рятувати, мотивувати крізь століття.
Тарас Шевченко ще не вивчений, до кінця нами не пізнаний, бо «совєти» багато чого на нього «накутали» і прибрехали, аби приховати його справжнього. Як людина – він вдосталь настраждався за своє коротке життя. Зі своїх 47 років він 24 роки провів у кріпацтві, 10 – на засланні, а решту – під наглядом жандармів.
І хоча він не встиг відчути усієї повноти буття, вільного, благополучного життя на Батьківщині – він точно знав, чого бажає своєму народові: волі, свободи, миру, любові й добробуту у рідному краї.
Живучи в XIX столітті, Шевченко справедливо викривав тих, хто й зараз вдерся на нашу землю. Викривав через біль, страждання, лють і руїни, які вони після себе лишали тоді і лишають нині. Він їх не називав росіянами, він висловлювався інакше: «чужі люде», «недолюди», а їхніх українських посіпак - «раби, підніжки, грязь Москви»...
Шевченко попереджав про злодюжну й загарбницьку сутність московщини, її ненаситність, злість і загребущі руки.
Сьогодні Шевченко разом з нами боронить рідну землю. Боронить своїм «духовним мечем» – палким, влучним словом, щоби справдилося:
«…І на оновленій землі
Врага не буде, супостата,
А буде син, і буде мати,
І будуть люде на землі».
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ статтю Ярослави Різникова для «УМ» про Шевченка:
"У кожного народу є свої видатні діячі культури, свої знакові образи літератури. Та, мабуть, не у всіх є свої Пророки, які могли б окреслити обрії життя свого народу, вдихнути в нього душу... Ми маємо Шевченка - духовного та ідейного провідника української нації, звертаємось до нього, шукаємо у його творчості відповіді на свої запитання".
Перші кроки як агресор більшовицька Росія зробила не 7-го, а 11 листопада 1917 року. Через три дні після проголошення в Києві незалежної Української Народної Республіки, що сталося 8 листопада. >>
Якщо хтось думає, що хейт – це джерело сили та енергії, то помиляється. Це болото, трясовина, в якій чим більше «дій» – тим більше людина загрузає і тоне, не може дихати, почувається брудною і паралізованою. >>
Ми маємо абсолютно ганебну заяву так званих митців до ЮНЕСКО з приводу збереження особливого російського характеру Одеси. Ми маємо схожі заяви в Полтаві, де хтось хоче зберегти пам'ятники присвячені Петру I. >>
Я впевнений, що вояки УПА, дивляться на ваш щоденний чин, пишаються вами, і посміхаються тому, що справа захисту України в надійних руках. Про кращих нащадків годі й мріяти. >>
Цій скульптурі майже 1000 років і вона опинилась під загрозою знищення російськими окупантами. Евакуація супроводжувалась вибухами КАБів. >>
Цей пам'ятник у Києві міг стояти уже 16 років тому - але тоді у тих, хто ухвалює рішення, переважила думка, що "недостойний". >>