День почався з новини, що Ірина Шинкарук отримала звання народної артистки України. І ця новина зробила мій ранок.
Пам'ятаю, як побачила Іринку вперше на сцені в Донецьку в 1993 році на "Червоній руті". Прийшла спеціально послухати, бо вже тоді кулуарами ходили розмови, що це круто. Але я пережила справжній шок. Бо маленька 14-річна дівчинка на сцені співала душею. І про голубку білу, яка, стомлена, летіла з чужини і яку "ой, та й зустріли добрії люди пострілом в груди". І магічні гуки-молитви до місяченька і сил стихії, щоб помогли милому повернутися з походу. Я тоді ще довго не могла відійти від того виступу.
Ірина тоді розділила перше місце "Червоної рути" з Олександром Пономарьовим. Пізніше її порівнювали з Ані Лорак і визначали, хто з них талановитіший, бо в обох був і голос, і артистизм, і талант. Але закони шоу-бізнесу для утримання на гребені успіху вимагали вкладання серйозних коштів або орієнтації на Росію. Ірина вирішила шукати свій шлях.
Вона вражала серйозне міжнародне журі конкурсів "Білостоцькі мальви" та "Голос Азії" (до речі, один із приїздів до Алмати став для неї по-справжньому доленосним - саме там вона познайомилася зі своїм чоловіком Віталієм). Але одруження, народження дітей і хвороба батька дещо вибили її із артистичного життя. А пізніше вона взяла на свої плечі організацію Міжнародний фестиваль мистецтв "Пісенний Спас2 ім. Володимира Шинкарука, який уже став помітним мистецьким явищем не лише в Житомирі. Минулого року вона займалася фестивалем із 3-місячною донею Катрусею на руках.
Важко перелічити усі благодійні акції та фестивалі, у яких Ірина бере участь. Дуже хочеться, щоб такі зустрічі з публікою траплялися частіше. І не лише благодійні. Ірина того варта. Бо Шинкарук для мене - це уже бренд. Ознака щирості, таланту і української душі.
Про Іринку я можу розповісти багато (зловила себе на думці, що перші мої журналістські матеріали теж були саме про неї). Але зараз просто тішуся. Можливо, не стільки званням, скільки - визнанням. Бо справді, хто-хто, а Ірина Шинкарук його заслуговує. І як співачка, і як поетка, і як активна жінка.
Браво, Іринко! Вітаю щиро!
Є підстави оцінювати злочин комбрига С. Лучанова і його підлеглих як такий , що сприяє підриву єдності тилу і фронту та створює передумови для можливого бунту в ЗСУ на кшталт " маршу справедливості " вагнерівців Пригожина на Москву 23-24 червня 2023 року . >>
Шановна редакціє!
До вас звертається по допомогу Вікторія Захарова з міста Балаклія Харківської області. Мені 20 років. >>
В історії радянського спецназу був лише один офіцер ГРУ, який за війну в Афганістані отримав звання Героя Радянського Союзу за життя — і ним був українець. >>
У перебігу, подекуди, напружених відносин між Варшавою і Києвом, українська сторона, із невідомих причин, належно не відреагувала на заяву президента Польщі Кароля Навроцького про те, що у нього "кожен день відбувається духовний зв'язок із Пілсудським". >>
Ми, українці, зокрема і влада, не ставили за мету акцентувати чи формувати польській нації, хто має бути вашим національним героєм. Це — ваша історія і ваш вибір! Очевидно, і українці не потребують аналогічних послуг. Це наше суверенне право — визначати, хто є наші національні герої. >>
Замість того, щоб підвищувати цінність військової служби загалом, створювати стимули для професійного розвитку, підготовки кадрів, набуття нових спеціальностей та довгострокової кар'єри у війську, нам знову пропонують перерозподілити доплати між різними категоріями військовослужбовців. >>
