Володимир Івасюк: Як треба цих пісень сьогодні!

12:57, 05.03.2019

Сьогодні Володимиру Івасюку мало б виповнитись 70 років... 
 
Хіба є в світі українець чи українка, які б не знали й не шанували ім’я Володимира Івасюка? Добре пам’ятаю, як у критичні для України 70-ті роки, коли здавалося, що все українське перебуває за ґратами в Сибіру, Мордовії чи в Магадані, все талановите приховане від злого ока в глибоких шухлядах, раптом пролунала "Червона рута". "Ти у мене єдина, тільки ти, повір", - так поет сказав не тільки дівчині, а й своїй Батьківщині, створивши в пісні геніальний триєдиний образ коханої - матері - України.
 
Після "Червоної рути", яку співали від Карпат, де вона народилась, і до Курил, навіть вірмени й грузини намагались написати хоча б одну пісню українською мовою, не кажучи вже про росіян чи білорусів.
 
Минуло більш ніж чверть століття, як не стало Володимира. Проте його пісні лунають в Україні. Не спадає інтерес до творчості і життя композитора. Хоча молоде покоління більше знає Івасюка з розповідей старших та публікацій, що не так вже і часто з’являються у засобах масової інформації. Рідкістю стали й збірки його пісень. Адже саме вони, на мою думку, можуть знайти відгук у серцях та душах молодих людей, сформувати в них відчуття краси й любові до рідної землі, яку так натхненно оспівав Івасюк у своїх шедеврах - "Баладі про мальви", "Пісні про тебе", у "Літі пізніх жоржин", а надто - в "Червоній руті", "Водограї"…
 
Як треба цих пісень сьогодні! Як треба, щоб молодь більше знала про Володимира Івасюка - легенду української пісні, незвично працьовиту, шляхетну, добру людину. Настав час глибшого розуміння його творчості, його місця в історії України.
 
Переконаний, що цьому добре послужить книжка "Володимир Івасюк. Життя - як пісня", в якій композитор велично й багатогранне постає у спогадах рідних, друзів, учителів, колег по творчості, в наукових дослідженнях, головне ж - у своїх найкращих творах.
 
Маю надію, що читач із жалем перегорне останню сторінку цього унікального видання із прагненням поділитися прочитаним зі своїми рідними, друзями, знайомими.
 
Бо такі, як Івасюк, приходять у світ, на жаль, дуже рідко. І ми маємо пишатися, що він був серед нас, що нам пощастило жити з ним на нашій рідній землі!