Нещодавно почув ще кілька цікавих розповідей із циклу «Італійські історії». Моїх улюблених, із фірменною заробітчанською парадоксальністю...
Три активні українки поїхали працювати у це шикарне середньовічне місто із не менш фешенебельною назвою. Дві вчинили традиційно і пішли доглядати лежачих феррарських сеньйорів, а третя, Вєрка, найшустріша і найпрогресивніша із усієї трійці – влаштувалася у невелику піцерію.
Господар піцерії, на заздрість подружкам, виявився нежонатим. І доволі швидко Вєрка офіційно стало сеньйорою. Тобто, і аморе, і дружиною на тлі свіжоспеченої «Маргарити».
«Італійська мрія», втім, тривала недовго. Вже через кілька місяців Вєрка заявила, що новий статус – більше мінус, ніж плюс. Вірніше, значно більше мінус.
«Ну а бо шо?!!» – казала вона на щодалі рідших зустрічах з подругами. І наводила аргументи.
По–перше, у піцерії працювати вона залишилася. А робочий день став тривати довше, бо треба було ще залишатися, коли йшов геть найманий персонал.
До цієї роботи додалася нова. «Треба ще варити вдома, убирати і гладити його рубашки», – перечисляла Вєрка.
І все це безкоштовно! Бо якщо раніше дівчина отримувала нормальну зарплату, то тепер вимагати у законного чоловіка ставку і преміальні було би якось не того...
Щодо прибутковості бізнесу у Вєрки відбуваються періодичні дискусії із судженим. «Він каже, шо великі налоги, ше якісь штрафи, показує бумаги, а шо я у тих бумагах розумію на італійському язику?», – логічно аргументувала вона.
І найсумніше для свіжоспеченої дружини: «Жити у тому його домі я можу, але продати… ну якщо із ним щось… то ні! Він одразу попередив».
…Століттями, не втрачаючи свого лоску, стоять розкішні палаци Феррари. І якби хтось міг знати, скільки дівочих мрій залишилося у них нереалізованими!
Спостерігаю за цією словесною діареєю, яка несеться в соцмережах навколо проблеми створення академічних людей у профільній школі, і ніяк не можу зрозуміти, чому ті, від кого вона йде, не усвідомлюють елементарних речей. >>
Так, усі радіють кожному обміну. І всі вдячні за кожне врятоване життя. Але ця радість не скасовує відповідальності перед Героями оборони Маріуполя. >>
Наші пращури добре знали, що смерть це не кінець, а перехід. Душа, як пташка, вирушає у свій шлях, і важливо не тягнути її назад болем, а дати спокій, щоб вона знайшла дорогу до свого світу. >>
У Києві, у Національній філармонії України, відбувся щемкий концерт «Польовий і Польова» із проєкту «Звільнена музика», спрямованого на деколонізацію українського музичного простору та повернення імен і творів, які в радянські часи цілеспрямовано витісняли. >>
Командири усіх підрозділів поліції вже зараз повинні мати реальний бойовий досвід - бо інакше вони не можуть забезпечити правопорядок у країні, де значна частина населення має бойовий досвід і де ворожі терористичні акти - звичайний сценарій ймовірної небезпеки. >>
Ми багато говорили про роль молоді у творенні нашої держави, про той вибір, який кожен із нас робить щодня. Бо Україна сьогодні — це не лише про страшні виклики, це, перш за все, про нашу з вами можливість формувати власну, унікальну траєкторію розвитку. >>
