Досліджувач визвольної боротьби Андрій Тегерешвілі вбитий у Городищі, фото

Прозаїк і поет, відомий на всю Україну колекціонер і досліджувач визвольної історії Шевченкового краю і України загалом Андрій Захарович Тегерешвілі вбитий на Черкащині у райцентрі Городище.

Вбивця ще й підпалив будинок-музей, де жив загиблий.

Як інформує «Україна молода», про жахливе вбивство повідомив друг загиблого – городищенський поет Олексій Тичко у соцмережах.

За його словами, вбивцю по гарячих слідах затримали. Вбивство сталося 11 червня.

«Особливу увагу Андрій приділив визвольному рухові на Черкащині 1918-1932 роках. Він перший підняв тему родини Блажевських, яка зараз описана в багатьох літературних творах. Його матеріали використовували у своїх роботах відомі письменники і історики», – зазначає Олексій Тичко.

І додає, Тегерешвілі об’їздив усю Черкащину, шукав могили загиблих учасників визвольного руху і деякі йому таки вдалося знайти.

«Жив Андрій не в простому будинку, а в музеї. За десятки років він стару, ще батьківську хату перетворив на музей. Амфори з трипільської культури, кістки мамонта, знаряддя праці минулих століть, сорочки-вишиванки, вишиті рушники і різні цікаві експонати минулого століття і сьогодення знайшли свої місцях у всіх кімнатах його хати», – веде далі Олексій Тичко.

Він говорить, що Андрій Тегерешвілі готував до друку свою нову книгу оповідань. Також з -під його пера виходила цікава коротка проза, насичена колоритними словами, які ми зараз мало вживаємо. Завжди ходив із записником і олівцем, почувши цікаве слово або думку записував. Писав вірші, нестандартні і оригінальні.

«До речі, я готував публікацію у газету з віршами місцевих поетів, там і його вірш є, не встиг віднести в редакцію, тепер буде публікація в наступних номерах "Вісника Городищини". Мені не віриться, що прізвище автора вірша про собаку і реінкарнацію головного героя вірша в тварину буде у чорній рамці...», – гірко зізнається друг загиблого.

Пан Тичко наголошує, що Андрій Захарович все життя присвятив пошукам і творчості. А в останній місяць дуже поспішав, ніби щось відчував. Готував до друку книгу, друзі і знайомі допомагали чим могли, листки паперу з розбірливим каліграфічним почерком переводили в електронний вигляд.

«Не встигли... Нехай Андрію Захаровичу земля буде пухом», – підсумовує Олексій Тичко.