Отже, Трамп. Що далі?

Отже, Трамп.

Емоції вбік – що є, то вже є.

У нас є наша країна. Вона не потрібна Трампу. Нажаль, потрібна Путіну – але не такою, в якій ми могли б житии. Та в першу чергу вона потрібна нам.

Тож для нас Трамп – не трагедія, а просто нова реальність, в якій нам доведеться вирішувати все ту саму задачу: захищати нашу країну від ворога. Тепер без міжнародної підтримки, можливо на якийсь час у повній ізоляції. Ну що ж, вже бувало. Не вперше. Може, і не в останнє.

Зрештою, ні в часи Майдану, ні в перші, вирішальні, місяці «руцковєсни-2014» ми не мали жодної реальної допомоги з-за кордону, виключно моральну підтримку від нормальних людей – то вона з нами і лишиться. А військової допомоги ми не так вже й багато отримали за весь цей час.

Тож Трамп – всього лише нагадування нам, що все насправді у наших руках. Досить розслаблятись у сподіванні на вплив санкцій та летальну зброю від НАТО. Пора готуватись до потужного тиску Росії по всіх фронтах – від спроб політичного перевороту до масштабного вторгнення.

Конкретні сценарії зараз передбачити важко – але очевидно, що «головокруженіє от успєха» Трампа дуже скоро приведе москаликів знову до нас.

І все залежатиме виключно від того, наскільки ми будемо готові їх зустріти – як власне завжди все залежить саме від цього, а все інше лише створює більш чи менш сприятливий фон.

Наскільки ми будемо готові завалити Росію цинковими вантажами з нашої землі – рівно настільки нам по фіг на перемогу Трампа, на рейтинги Путіна та на всі інші чужинські розваги.

Добровольчі формування територіальної оборони, «бандерівські» боївки у кожному селі та міському кварталі – наша найкраща відповідь на перемогу Трампа.

Досить репетувати, просто спокійно готуємось.

Джерело