Холодні танці

Холодні танці

Стартовий «постріл», який сповістив про офіційний початок європейської першості в Берні, пролунав у понеділок — тоді на лід «Постфінанс–Арени» вийшли «кваліфаєри». Справжня ж боротьба за участю найсильніших фігуристів Старого світу розпочалася лише минулої середи, коли на огляд громадськості свої короткі програми представили танцювальні та спортивні дуети.

Закарпатська парочка

Закарпатська парочка

Напевно, сноубординг в Україні ще не скоро залишить перелік екзотичних видів спорту, адже професійну підготовку можна отримати лише в одному місці на Закарпатті. Тому не дивно, що саме представники цього регіону — Аннамарі Чундак та Йосип Пеняк — гордо несуть прапор України на міжнародній арені.

Акробати без підтримки «артилерії»

Акробати без підтримки «артилерії»

Той факт, що українська школа фрістайлу належить до когорти лідерів, укотре підтвердили результати недавнього етапу Кубка світу у канадському Мон–Габріелі. У змаганнях чоловіків із лижної акробатики українець Станіслав Кравчук став третім. Його недавній колега по збірній, а нині представник Білорусі Антон Кушнір, зійшов на першу сходинку п’єдесталу. Ще одну нагороду, срібну, принесла білорусам Алла Цупер, яка у 1998 році на Олімпіаді в Нагано виступала під синьо–жовтим прапором. Незважаючи на постійний відтік талановитої молоді, видно, що українська земля й багата на спортивні «самородки». Однак прикро, що «діамантами» наші колишні співвітчизники стають за межами своєї держави.

Про те, чим і як зараз живе український фрістайл, «УМ» розпитала державного тренера Антоніну Данилову.

Естафетний розрив

Естафетний розрив

Після зникнення зі спортивної карти України «великих ковзанів» усі зусилля вітчизняної ковзанярської еліти кинуто на підтримку шорт–треку. Щоправда, й ця зимова дисципліна не відчуває особливої уваги з боку держави, тому й не може похвалитися пристойними результатами українців на європейській першості, яка минулого уїк–енду завершилася в голландському Херенвені.

Синтетика для молодих

Синтетика для молодих

Напевно, організатори Кубка чемпіонів СНД та Балтії, якому цього року виповнюється 19, хіба за інерцією розсилають запрошення в надії побачити найсильніші клуби пострадянського простору. Відтоді, як у 2002 році під куполом московського спорткомплексу «Олімпійський» 27 тисяч глядачів оцінили захоплююче фінальне протистояння «основ» «Спартака» та київського «Динамо», турнір втратив популярність. Тепер до Росії їдуть резервні склади відомих команд, окремі країни замість чемпіонів делегують призерів або взагалі ігнорують турнір на штучному покритті. Аби не порушувати структуру змагань (чотири квартети по чотири команди), організатори з 2007 року запрошують колективи із держав, що не входили у СРСР.

«Великі ковзани в Україні померли»

«Великі ковзани в Україні померли»

Свого часу, підбиваючи невтішні підсумки зимової Олімпіади–2010, президент НОК Сергій Бубка сказав, що досягти успіху на руїнах радянського спорту українські спортсмени просто не можуть. Але руїни — це хоч щось. В окремих, колись перспективних, зимових видах уже немає жодних залишків старих конструкцій. Так, скажімо, ще в 2008 році Україну на чемпіонаті Європи представляли двоє ковзанярів, а в 2011–му — жодного. Чому так сталося і що буде далі з вітчизняним ковзанярським спортом, «УМ» поцікавилася в державного тренера Віктора Харламова.

Командна стратегія

Командна стратегія

Турнір «чотирьох трамплінів» — серія європейських етапів Кубку світу — один із найбільш жаданих стартів у кар’єрі будь–якого стрибуна з трампліна. Аби здобути титул переможця, до Німеччини та Австрії напередодні нового року злітаються найсильніші «літаючі лижники». У заявці на турнір фігурували й прізвища двох українців. Вони навіть позмагалися на першому трампліні в Оберсдорфі, щоправда, посіли два останніх місця в кваліфікації, і знайти їхні імена в підсумковому протоколі не вдалося. Про причини таких урізаних стартів та життя українських стрибунів «УМ» розповів державний тренер Роман Рудницький.

Наталя Добринська: Стати міністром — чому б і ні?

Наталя Добринська: Стати міністром — чому б і ні?

Відомо, що піднятися на вершину Олімпу легше, ніж утриматися на ній. Дехто, аби боляче не вдаритися при падінні, завершує кар’єру в ранзі непереможеного. Однак наша співрозмовниця, 28–річна Наталя Добринська, —– не з лякливих. Здобувши в Пекіні олімпійське «золото», вона планує в Лондоні–2012 відстояти титул королеви семиборства. Головною опоненткою Наталки, очевидно, буде, британка Енніс, яка з 2009 року не програла нашій співвітчизниці ще жодного старту. Проте Добринська сподівається знайти в собі внутрішні резерви, аби саме на головних стартах чотириріччя зробити вдалий ривок і здобути титул дворазової олімпійської чемпіонки.

Цікаво, що, й далі дбаючи про спортивну кар’єру, Наталя вирішила почати нову сторінку своєї історії — політичну – і пройшла до Вінницької облради за списком Партії регіонів. Про те, як і чому титулована легкоатлетка вирішила вести «подвійне життя», вона розповіла в інтерв’ю «УМ».