Позавчорашня поразка українців збірній Британії (3:4, в овертаймі) на «друголіговому» чемпіонаті світу в Словенії поставила «синьо–жовтих» на край прірви. Якщо перед стартом наша команда сподівалася підвищитися у класі, то тепер битиметься за те, аби зберегти місце в дивізіоні ІА й не вилетіти в нижчу компанію. Аби гарантовано залишитися в нинішній лізі, треба вигравати два останні поєдинки — у господарів–словенців та швидкісних японців. А це, за нинішнього стану речей, не таке вже й просте завдання. Особливо з огляду на купу проблем у лавах збірної України. Ще один рятівний сценарій — сподіватися на безочокову поразку британців Угорщині в останньому турі та наш виграш у Японії.

Заявка на світовий форум, яку в п’ятницю зранку оголосив головний тренер «синьо–жовтих» Анатолій Хоменко, не виглядала однозначною. Скажімо, не потрапили до складу захисник «Сокола» Олександр Скороход і нападник підмосковного «Хіміка» Максим Квітченко, хоча у швидкості вони переважали деяких своїх конкурентів, котрі поїхали до Словенії. Можливо, тренери зробили ставку на більш силовий хокей, але, як показує практика, в Європі вона не надто себе виправдовує. Попри значні амбіції, українці «з боєм» програли два стартові матчі — австрійцям та угорцям. Попереду — ще три.

Головний висновок, який захотілося зробити після двох товариських матчів зі збірною Японії, — це те, що нашій команді бракує зіграності. Адже лише у повторній дуелі з азійцями зіграла п’ятірка основного складу «Донбасу»: Люткевич, Побєдоносцев, Матерухін, Шафаренко, Доніка. Та й іншим хлопцям із кількох клубів аж ніяк не завадило б провести разом на льоду більше часу. Бо тренування — тренуваннями, а ігрову практику ніщо не замінить. Можливо, варто було б замість фізичних навантажень у Гомелі провести ще два контрольні поєдинки? Але, як кажуть, тренерам видніше, вони й відповідатимуть за результат збірної України на світовому форумі для команд «другої ліги», що з 15 по 21 квітня відбудеться у столиці Словенії — Любляні.

На відміну від футбольних чемпіонатів світу, де змагаються лише найсильніші збірні своїх континентів, у командній першості планети з настільного тенісу беруть участь усі охочі. Так, на ЧС–2012, що триває в Дортмунді з 25 березня, в чоловічому протоколі фігурують екзотичні збірні Кюрасао, островів Мен, Гернсі. Щоправда, представники цих карликових квазі–держав та автономій визначають найсильнішого лише в п’ятому за рейтингом дивізіоні. Тоді як за великий п’єдестал ведуть боротьбу лише 24 збірні, які перебувають у першому, так званому чемпіонському, ешелоні.

Після групового раунду кваліфікації чемпіонату світу в «єврозоні» залишилося 14 збірних–претендентів на поїздку до Таїланду. Сімка повпредів Старого світу на ЧС визначиться за підсумками раунду «плей–оф», у якому бере участь і команда України. Перший крок на шляху до «мундіалю» підопічні Геннадія Лисенчука зробили в грудні в Баку, вигравши свою «пульку» в суперечці з представниками Азербайджану, Хорватії та Македонії. Нагадаємо, той міні–турнір залишив не зовсім приємні враження. Хорвати, які не змогли пробитися до наступної стадії, звинуватили збірні України та Азербайджану у змові — мовляв, в останньо­му турі суперники зіграли матч так, аби за бортом «плей–оф» залишилися саме «картаті». Після того вже був і чвертьфінал чемпіонату Європи, де господарі–хорвати взяли в України реванш за бакинську образу й не потиснули нашим футзалістам руки. А позавчора українці реабілітувалися в Румунії. На перший матч «плей–оф» ЧС–2012 колектив Лисенчука їздив до міста Тиргу–Муреш і здобув переконливу перемогу над сусідами — 4:0.

Серед вічних цінностей, на які звернув увагу уряд перед наступними парламентськими виборами, — здоров’я нації. І коли батько цієї самої нації, Президент Віктор Янукович, завітавши до Кабміну 7 березня, поставив завдання впровадити в Україні європейський досвід державного регулювання цін на ліки, цей пасаж дуже мало хто сприйняв серйозно. Але Банкова наполягала, і ось уже позавчора урядовці провели розширену нараду, на якій міркували, що робити зi спекуляціями на цьому ринку. А вчора питанню ліків присвятили засідання уряду, принаймні його відкриту частину. Реформи, які намічаються в оздоровленні як прихильників, так і противників нинішньої влади, сама вона називає грандіозними.

Програма відзначення 125–річчя режисера Леся Курбаса — масштабна, насичена і багатовекторна. Директор Центру Леся Курбаса Неллі Корнієнко сподівається, що ця програма вшанування пам’яті видатного режисера спровокує новий етап у вивченні оригінального досвіду творця модерного національного театру європейського рівня.

Відомий львівський історик Ярослав Грицак у збірці власних статей «Страсті за націоналізмом» (Критика, Київ 2011) аналізує болючі питання національної історії українців. Його моральні оцінки недавнього минулого поділяють не всі. Зокрема на шпальтах «Української правди» вже йшлося про неоднозначність його однобічної оцінки польсько–українського конфлікту на Волині у 1943 році. У тій же збірці автор звинувачує українців у «тягарі гріха колаборації» з німцями. Це звинувачення не тільки серйозне, а й образливе, якщо врахувати, що в радянській традиції «колабораціоніст» означало «зрадник». Той же автор докоряє УПА за «заборону колаборації» з совєтами у повоєнній Галичині. То що ж таке колаборація і чи такі вже українці затяті колабораціоністи–зрадники, як це подавала радянська пропаганда і повторює пострадянська?

«Це був один із дуже важливих етапів державотворення. Демократична Народна рада пропонувала через символіку ствердити наступність нашої державності. Адже тризуб вказує на правонаступництво Києва щодо політичної та культурної спадщини Київської Русі.