Уперше інформація про таємні знахідки геологів біля легендарного Гуляйполя просочилася в народ наприкінці 70–х років минулого століття. Офіційно оприлюднили повідомлення про те, що під родючими чорноземами розвідано величезне родовище магнетитів. Але люди передавали з уст в уста страшне слово «уран», і ніхто не спростовував тієї версії.

Щоб не труїти пацюків у будинках і не ремонтувати внутрішні контейнери для збору сміття, харків’ян змусять виносити побутові відходи одразу на вулицю. Цю новину озвучив городянам директор Департаменту житлового господарства міськвиконкому Роман Нехорошков. «Багато сміттєпроводів знаходяться у технічно зношеному і несправному стані, — пояснив причину такого рішення управлінець. — Ми почали їх заварювати, щоб покращити санітарний стан усередині житлових будинків. У такий спосіб прагнемо позбутися гризунів, комах, а також сміття, що розноситься у під’їздах».

У селі Тетерівка Жашківського району на Черкащині землевласники відстоюють право на самостійний обробіток землі. Після затримок із виплатою орендної плати, фактичної ліквідації і самого орендатора — сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Тетерівка» — вони не хочуть мати справи з новим «господарем».

Натомість цей «господар» — депутат облради Геннадій Бобов, який очолює агрофірму «Злагода» (що й витіснила СТОВ «Тетерівка»), — намагається усіма методами змусити селян підписати нові договори оренди. Поки люди натовпом ходять у органи влади, просячи підтримки, їх стали викликати до суду і вимагати грошових компенсацій. Мовляв, через те, що люди встановили межі своїх ділянок і товариство не змогло зібрати останній урожай. Селяни переконують: орендатор не мав у планах засіювати озимину, і виступили із зустрічним позовом.

Восьмирічний Мойсей Хорава про свою трагічну прогулянку розповідає сьогодні неохоче, бо пережите й через чотири місяці нагадує про себе болячками. А втім, за великим рахунком, і розповідати особливо нічого. Сів на гойдалку у дворі своєї багатоповерхівки, тричі гойднувся і на швидкості полетів униз. Пізніше з’ясувалося — під ним тріснули старі металічні кріплення. Непритомного хлопчину доставили до лікарні швидкої невідкладної медицини, де хірурги приголомшили страшним діагнозом: внутрішня тріщина черепа, перелом шийного хребта і дві гематоми.

У приміщенні полтавського творчого об’єднання «Художник» експонується виставка старовинних жіночих головних уборів — очіпків — із колекції місцевої народної майстрині Валентини Ануарової. Серед них лише кілька раритетів (одному з очіпків уже більше 100 років). Решта — виготовлені вмілими руками пані Валентини, котра відродила на Полтавщині древнє ремесло. Майстриня спеціалізується на фасонах очіпків, які носили модниці центральних регіонів України. Зрештою, не тільки модниці. Цей головний убір водночас був повсякденним і, власне, обов’язковим у гардеробі заміжньої жінки. Після того як на весіллі дівчині–нареченій відрізали косу, покривали їй голову саме очіпком. Відтоді вона знімала його лише перед сном.

Годинник — один із найважливіших атрибутів стилю, який може багато розповісти про статус, смак і добробут його господаря. А годинники, які випускає Київський годинниковий завод, ще й можуть стати ідентифікатором національної приналежності. Адже це єдине українське підприємство, яке серійно виробляє наручні годинники. З повністю швейцарською «начинкою», але оригінальним українським «обличчям».

Цей пам’ятник Тарасовi Шевченку на Монастирському острові у Дніпропетровську височіє над Дніпром уже понад 50 років. Свого часу саме біля нього відбувалися всі патріотичні дійства, пов’язані з незалежністю української держави. У радянські часи саме тут агенти КДБ «полювали» на тих, хто наважувався покласти до підніжжя пам’ятника квіти... Та коли на початку 90–х у центрі Дніпропетровська було зведено ще одну скульптуру — молодому Кобзареві, всі масові патріотичні заходи поступово перемістилися туди. Цьогоріч дніпропетровці у день 20–річчя Незалежності України вирішили вшанувати обох Кобзарів. Коли патріоти, як завжди, зібралися біля скульптури молодому Кобзареві, а потім вирушили пішою ходою на дніпровську набережну до «старого» Кобзаря, на Монастирському острові їх чекала неприємна несподіванка — скульптура була обнесена металевим парканом і риштуванням, а голова Шевченка була знущально підчеплена петлею стріли автокрана...

«У вас гарненька дівчинка. Вам її показувати чи ні?» — запитав черкащанку Аліну Семенову лікар, як тільки вона народила доньку. «Аякже!» — здивувалася породілля. «Річ у тім, що на правій руці у дитини немає трьох пальців», — пояснив акушер. Аліна гірко заплакала й попросила дати їй дитину. Доньку вони з чоловіком Ігорем назвали Валерією.

Позичати гроші й жити в борг Львів почав iз 2004 року. Брати кредити довелося заради розвитку інфраструктури. Нині всі боргові зобов’язання міста становлять не мало не багато — понад 1,7 мільярда гривень. Якщо розділити суму між усіма мешканцями міста, то кожен львів’янин винен Європейському, Світовому та українським банкам більше двох тисяч гривень.

Найкоротший шлях до знайомства з містом, мабуть, пролягає через екскурс у минуле.

Про те, як виник і розвився впродовж трьох з половиною століть розташований за 30 кілометрів від початку Карпатських гір Івано–Франківськ, на наше прохання розповідає головний історик міста, кандидат історичних наук Богдан Гаврилів: