Те­пер до­яр­ка з Пол­тав­щи­ни Ні­на Ми­хай­лен­ко ні­ко­ли не за­гу­бить­ся у нет­рях рід­ної фер­ми, ад­же має опе­ра­тив­ний зв'язок — «мо­біл­ку», яку їй по­да­ру­ва­ли зав­дя­ки її «пі­до­піч­ним», тоб­то ко­ро­вам. Як по­ві­дом­ляє УНІ­АН, та­ким чи­ном у сіль­сь­ко­гос­по­дар­сь­ко­му ви­роб­ни­чо­му ко­о­пе­ра­ти­ві «Пе­ре­мо­га» в се­лі Кле­па­чі Хо­роль­сь­ко­го ра­йо­ну за­о­хо­чу­ють кра­щих до­я­рок ро­ку. Так, па­ні Ні­на по­сі­ла пер­ше міс­це за кіль­кіс­тю на­до­є­но­го мо­ло­ка — ми­ну­ло­го ро­ку її ре­корд по гос­по­дар­с­т­ву ста­но­вив по 4195 кі­лог­ра­мів мо­ло­ка від од­ні­єї ко­ро­ви.

Із 192 ціл­ком ро­бо­чих цук­ро­вих за­во­дів, які пра­цю­ва­ли ще кіль­ка ро­ків то­му, сьо­год­ні в Ук­ра­ї­ні за­ли­ши­ло­ся 140. «34 під­п­ри­єм­с­т­ва вже де­мон­то­ва­ні», — кон­с­та­ту­вав на прес-кон­фе­рен­ції у п'ят­ни­цю Єв­ген Лав­ров, го­ло­ва Дер­жав­но­го де­пар­та­мен­ту про­до­воль­с­т­ва Мі­наг­ро­по­лі­ти­ки. Ще близь­ко 20 за­во­дів, за йо­го сло­ва­ми, влас­ни­ки са­ме за­раз ак­тив­но рі­жуть і зда­ють на ме­та­лоб­рухт. А це оз­на­чає, що у по­над 50 тра­ди­цій­но «со­лод­ких» міс­теч­ках Ук­ра­ї­ни цук­ро­ва­ри з ді­да-пра­ді­да за­ли­ши­ли­ся не прос­то без ро­бо­ти, а й без теп­ла, світ­ла, шкіл і са­доч­ків, сло­вом, без жод­них за­со­бів для іс­ну­ван­ня, ад­же сис­те­ма пра­цю­ва­ла так, що жит­тя міс­це­вих меш­кан­ців пов­ніс­тю за­ле­жа­ло від ро­бо­ти бу­ря­ко­пе­ре­роб­но­го за­во­ду.

Зухвалі озброєні напади вже, схоже, перестали бути лише атрибутом життя великих міст, де зазвичай крутяться солідні гроші й орудують добре організовані злочинні угруповання. Щупальця криміналітету, що діє нахабно і впевнено, все глибше проникають у найглухіші села. Підтвердженням цьому є випадок, що стався минулої неділі в селі Вербка Кам'янець-Подільського району. Серед білого дня на територію приватного м'ясопереробного цеху, який розташований тут, увірвалося троє невідомих у масках.

У селі Новоселівка Оріхівського району, що на Запоріжжі, раптом почали дохнути кури. У когось на подвір'ї «віддали кінці» з десяток, а хтось зазнав втрат аж на двадцять із лишком пернатих. Селяни, налякані недавніми публікаціями, почали грішити на курячий грип. А потім, поміркувавши, звернулися до низки інстанцій, а також до керівника сільгосппідприємства «Преображенське» Олександра Коростильова зі скаргою на нього ж самого.

Працівники Черкаського обласного контрольно-ревізійного управління взялися за перевірку використання державних коштів сільськогосподарськими підприємствами й отетеріли. Адже виявилося, що у п'яти господарствах області регулятором росту зерна замість озимої пшениці обробили... поле. Отож 47 тисяч гривень просто зарили у землю. За словами Інни Хімічук, помічника начальника КРУ в Черкаській області, того року з державного бюджету тільки на фінансування заходів для створення сприятливих умов для посіву озимих культур під урожай 2004 року сільськогосподарським підприємствам Шевченкового краю було виділено 662, 97 тисячі гривень.

Спаське — село велике, однак у Новомосковському районі з ним завжди рахувалися не лише через це. Тамтешнє колективне господарство зазвичай міцно трималося на ногах, а місцевих мешканців вважали чи не найзаможнішими навіть у масштабах усієї Дніпропетровщини — принаймні про це яскраво свідчила кількість легкових автомобілів на душу населення. Секрет такого благополуччя пояснюється дуже просто — якихось 18 кілометрів від обласного центру ніколи не здавалися серйозною відстанню для того, щоб дбайливо вирощені на городах чи в теплицях огірки, помідори вигідно продати на міських базарах.

Після минулорічного зернового скандалу — глобальних «пошуків» продовольчого зерна у виконанні Генеральної прокуратури, що супроводжувалися капітальною атакою на «клятих експортерів», — майже рік Кабінет Міністрів і зернові торговці жили душа в душу. Принаймні робили вигляд, що все в повному ажурі. Урядовці люб'язно вислуховували трейдерів і обіцяли допомогти усім, чим зможуть, а ті у відповідь запевняли журналістів, що все спокійно у Данському королівстві і брак якихось там 3-4 мільйонів тонн продовольчого зерна (семимісячної потреби країни) — справжня дрібниця. А щоб взаємна любов не залишалася любов'ю на словах, восени минулого року її оформили на папері у вигляді меморандуму. Згідно з цим документом, зерноторгові компанії обіцяли завезти в країну достатню кількість продовольства, а урядовці в особі віце-прем'єра Івана Кириленка — створити режим максимального сприяння імпортним операціям. Але насправді під час підписання кожна зі сторін тримала свою дулю в кишені.

При в'їзді в село Ташлик Смілянського району Черкаської області неподалік дороги на полі зазвичай пасеться невелика отара овець (як на фото). Скубнувши торішньої сухої трави, вівці пережовують її й час від часу з цікавістю поглядають на шлях: а що там діється? Коли ж вам захочеться підійти ближче й глянути на цю, як для нашого часу, екзотику, то поруч iз безтурботними тваринами, ніби з-під землі, вигулькне невеличкий собака й тут же почне збирати докупи овечий гурт. А якщо ви ще й надумаєте, як це було зі мною, сфотографувати те стадо, то чотириногий сторож заходиться збивати докупи й старих, і малих та пожене їх геть.