Багатство і скромність — це приємне поєднання є ознакою Данії. Країна є другою в Європейському Союзі за рівнем добробуту, після ще меншого за неї Люксембургу, — 44,8 тисячі доларів ВВП на кожну з 5,4 мільйона данських душ. Така чудесна цифра досягається певною мірою завдяки несамовитим податкам. Наприклад, податок з доданої вартості на всі види товарів та послуг — 25%, податок з доходу — 48,1 %. Зате, нахапавшись цих поборів, держава щедро розподіляє їх серед малоімущих та небагато імущих громадян, одарюючи десятками видів допомог та дотацій і утворюючи в такий спосіб картину соціального благоденствія, зокрема безкоштовною освітою, якій позаздрив би будь-який покійний «будівничий комунізму».

Під час офіційного візиту до Данії Президент Віктор Ющенко неодноразово закликав своїх візаві «не озиратися» на 2004 рік. Утім озиралися і данці, бо сприймали українського очільника насамперед як легенду Помаранчевої революції, і сам Ющенко, бо час вiд часу вдавався до пояснювання нинiшнiх внутріполітичних проблем колізіями 2004 року.

Учора Президент Віктор Ющенко почав візит до Данії з «прикладної» справи — відвідання в мiстi Орхус науково-дослідного та виробничого центру «Вестас вінд системз», що спеціалізується на вітряних турбінах. Ця компанія має намір увійти на український ринок з інвестиціями в десятки або й сотні мільйонів доларів, також «Вестас» готовий адаптувати свої технології до нашої країни.

Якщо почати з крилатої фрази Леоніда Фінкельштейна, директора видавництва «Факт», про лінійку як найдоцільніший метод вимірювання об'єму української літератури на книжковому ринку, то польську, в такому разі, слід вимірювати товщиною долоні. Підходите у столичній книгарні до полиці з українською чи польською літературою, дістаєте лінійку або долоню — і встановлюєте «ємність ринку». Сумно. Зате просто.

Інститут енциклопедичних досліджень маленький-маленький. Як мізки нації — хотілося саркастично кинути. Втім, мізки у нації більші, точно. Грошей на них у державної машини не вистачає. Тому скажу так: Інститут енциклопедичних досліджень, розташований в одному крилі старої будівлі на Терещенківській, своїм декаданським iнтер'єром метафоризує ту мізерну увагу, яку держава приділяє мізкам нації.
Відідлів у інституті всього два. Один з них — загальних енциклопедичних досліджень — очолює академік Іван Михайлович Дзюба, якого часто пафосно називають «совістю нації». А позаяк совісті в нації менше, ніж мізків, то ми з приємністю констатуємо це рідкісне поєднання. Іван Дзюба очолює групу з підготовки проекту Універсальної Енциклопедії. Держава без власної повномірної енциклопедії — це начебто розумово відстала дитина, такий собі постколоніальний продукт компрачікосів, який ще не отямився після сидіння у діжці. Згадана група є й справді просто групою високочолих ентузіастів, а не спеціально запрошеним державою під карколомні гранти хуралом. Панів Дзюбу, Поповича, Стріху, Панченка, Лісового, Гловаху ніхто до напрацювань «Великої української енциклопедії» не припрошував. Це суто їхня ініцатива. Сказано ж — совість нації. Отже, сидячи у високому робочому кабінеті Івана Михайловича на Терещенківській, скупо обставленому нудними, ще радянськими шафами, ми говоримо тільки про можливість (неможливість) видання в Україні власної Універсальної Енциклопедії.

Ця збірка відома кожному студенту — і тому, хто вчився у 90-х, і тому, хто штудіює філологію зараз. Тому що вона легендарна і тому, що вона... єдина й понині. Починаючи з кінця 50-х, коли Єжи Гедройць замовив Юрію Лаврiненку створити підбірку найкращих поезій українських «некомуністичних» авторів. Майже всі вони, за одиничним винятком, були або розстріляні, або замордовані, або — як Хвильовий — устигли звести рахунки зі світом раніше, ніж злочинний світ сам узяв їх за горло.

Уже довгий час доктор підводної археології і дослідник середньовічних мостів з університету Торуня Анджей Кола працює не зовсім у своєм напрямi. На прохання Ради охорони пам'яті боротьби і мучеництва Польщі він очолює експедицію польських археологів, котрі досліджують місця ганьби людства, тяжких злочинів «червоних» і «коричневих».

Дмитро Стус у розмові не називає його «батьком», а тільки —Василь Стус. Прізвище — це карма, обов'язок, потреба. «Привид батька Гамлета». Зберегти, систематизувати, архівізувати, вивчити спадщину Стуса — це життєва місія Дмитра. І слава Богу, бо без нього Василь Стус — найяскравіший українець ХХ століття — прийшов би до нас зі значно більшою кількістю «білих плям».
Сьогодні, вважає Дмитро, основний масив матеріалу збережено і вивчено, але водночас Василь Стус лишається неосмисленим, бо... Тут є кілька причин. Одна з них — робота думки потребує грошей, думати безплатно, як з'ясовується, — важко. Держава ж шкодує грошей на своїх героїв. Напевно, їй теж важко думати безплатно, тим більше безплатно думати про гроші.

Видавничий дім Дмитра Бураго планує наступної весни видати білінгву Томаса Венцлови. Переклади українською та російською у виконанні, відповідно, Володимира Цибулька та Дмитра Бураго. Добре, коли класик живий. Томас Венцлова обіцяв власноруч вибрати з вибраного — 20—30 найкращих, на авторський погляд, поезій, — скласти детальний підрядник, «запакувати» його в електронну скриньку й відіслати київським перекладачам. «Ми чекаємо від Томаса підрядників, щоб почати роботу», — пояснює Бураго.

Про намір перейменувати Чечню заявив цього понеділка президент республіки Алу Алханов. Про те, що це не просто навіжене слово, що вискочило з рота навмання, свідчить і відповідне розпорядження Алханова, яке, за його словами, вже «отримали фахівці». Які саме фахівці, якої національності і до якого політичного табору вони належать — невідомо, проте зауважмо інше: заява про можливу «ліквідацію» Чечні пролунала в Санкт-Петербурзі, північній столиці Росії, куди пан Алханов прибув як провінційний кавказький васал. А отже, свідомо чи мимоволі, заява ця стала інформацією для широкого вжитку і трактувань, а не винятково приводом для внутрічеченської дискусії, якою вона б стала, якби пролунала у Грозному.