За останній тиждень опозиція виявила вже третій склад поліграфічної «чорнухи», яку мільйонними тиражами взяла на озброєння влада, її висуванець та сподвижники «єдиного» кандидата. Скандал, що почався з виявлення величезної кількості друкованого «чорного піару» від фірми «Новий друк» у Броварах минулої суботи та продовжився на початку цього тижня на території Національного виставкового центру (колишня ВДНГ) у Києві, отримав своє продовження позавчора. Повідомлення про те, що в павільйоні №13 того ж експоцентру містяться тонни незаконної друкованої агітпродукції проти «американського агента Ющенка», з'явилося у середу після обіду.

Свідком бійки футбольних фанатів я вперше став у 2001 році в Києві. Збірна України тоді боролася за вихід до фіналу ЧС-2002, і в домашній зустрічі їй протистояла міцна команда Білорусі. Збірні країн-сусідів обмежилися нульовою нічиєю, а от у передматчевій сутичці сильнішими виявилися господарі. Зіткнення сталося неподалік входу на НСК «Олімпійський», біля Палацу спорту. Близько двох сотень молодих хлопців з натхненням «рубали» один одного, а міліція, яка була поряд, нічого не могла вдіяти. Просто на моїх очах голову одного з «сябрів» знайшла вправно кинута порожня пляшка. Після такого прицільного влучання він піднявся з землі лише за допомогою своїх товаришів по вболівальницькому «цеху». В результаті цього «матчу» білоруси досить серйозно постраждали: кільком, як повідомляла згодом преса, навіть довелося надати невідкладну медичну допомогу. Саме тоді я вперше познайомився з людьми, які люблять гру мільйонів до збитих кулаків, — футбольними хуліганами.

Щастить же Могилянці на різноманітні літературні події. То Іздрик привезе свого нового «Четверга», то Жадан вирішить почитати свої твори в розсаднику еліти нації. А днями повноправними господарями тут були феномени. Феномени «станіславські», літературний та музичний. Про них по порядку.

Якщо казати по правді, то у вівторок на сцені літньої естради в Маріїнському парку оркестру як такого зовсім не було. Але був Олег Скрипка, якого сміливо можна назвати людиною-оркестром. А ще були танці, вірші та циганські романси, і все це дійство називалось презентацією нового, третього за ліком, сольного альбому Олега Скрипки «Відрада».

Національна філармонія є однією з найстаріших концертних організацій нашої держави. З того пам'ятного осіннього вечора 1863 року, коли в Києві вперше було зіграно великий симфонічний концерт, вона проводить уже 140-й концертний сезон, і саме підбиттю його підсумків була присвячена прес-конференція, що днями відбулась на Володимирському узвозі, 2. Концерти, лекції у школах та навчальних закладах, культурно-мистецькі заходи з нагоди ювілеїв, авторські концерти, гастрольна діяльність — ось неповний перелік напрямів діяльності Національної філармонії.

Схоже на те, що «хвороба» багатьох західних популярних виконавців, сутність якої полягає у створенні різноманітних сайд-проектів, міцно засіла всередині вітчизняного шоу-бізнесу. Посудіть самі: Олександр Піпа вже давненько щось там варить у своєму «Борщі» і, здається, думати забув про «ВВ», Фоззі з «Танка на майдані Конго» має свій проект «Метаморфоззі», Мурік із «Грін-Грея» теж ходить «на сторону», і Тарас Чубай від них не відстає, випустивши альбом від свого імені. Згадайте ще зовсім «свіжий» вихід зі складу «Океану Ельзи» Юрка Хусточки та Дмитра Шурова і створення власного гурту, і вам одразу стане ясно, які віяння є найбільш модними в українській музиці зараз. Отож інформація про те, що ще один вокаліст «ТНМК» Едуард Приступа (більш відомий як Діля) готує власний сольний проект, напевне, не викликала великого здивування серед музичних критиків та шанувальників музики.

Що таке любов? Над цим питанням здавна билося не одне покоління філософів, а спроби пояснити це незбагненне явище тривають і сьогодні. В Україні, наприклад, це намагаються робити мовою кіно. Рік тому, в червні 2003-го, з подачі Міністерства культури та мистецтв 12 молодих режисерів приступили до роботи над циклом «Любов — це...». Тепер прийшов час пожинати плоди їхньої праці.

Стільки чуток, які ходили навколо цьогорічного концерту до Дня студента, напевно, не припало на долю жодної з попередніх акцій, організованих агенцією «Арт-Велес». Судіть самі: інформація про те, що «Рок-екзистенцію» проводитимуть цього року, і так викликала неабиякий фурор, адже, як відомо, цей фестиваль відбувається з дворічною перервою, і поточний рік мав бути «неекзистенційним». Ще більшу хвилю обговорення зчинило повідомлення про можливу участь у ньому гуртів, які співають російською мовою. Той, хто хоч раз побував на «Рок-екзистенції», знає, яка атмосфера там панує і яка публіка там збирається, адже це чи не єдиний рок-фестиваль, де грають винятково україномовну музику.

Сво­го ча­су ві­до­мий му­зич­ний ог­ля­дач Олек­сандр Єв­ту­шен­ко, не ду­же ві­ря­чи в мож­ли­вість по­вер­нен­ня «Та­бу­ли Ра­си» у вир віт­чиз­ня­но­го шоу-біз­не­су, на­пи­сав та­ке: «У нас ни­ні так ма­ло дій­с­но гар­них, жи­вих і драй­во­вих ро­ко­вих бен­дів. Хо­ті­ло­ся б по­ми­ли­ти­ся, але, зда­єть­ся, на од­ну ста­ло мен­ше...»

Та­кої дум­ки дот­ри­му­ва­лася і біль­ша час­ти­на ба­га­то­міль­йо­н­ної ар­мії фа­нів «Табули Раси». Во­ни теж втра­ти­ла на­дію на те, що Олег Ла­по­но­гов і Ко зно­ву з'яв­лять­ся на вид­но­ко­лі ук­ра­їн­сь­кої рок-му­зи­ки. Зов­сім не­що­дав­но один із мо­їх дру­зів, прид­бав­ши диск цьо­го гур­ту, з гір­ко­тою за­у­ва­жив, що, на­пев­но, вже не до­ве­деть­ся по­бу­ва­ти на кон­цер­ті йо­го улюб­ле­ної ко­ман­ди. Тим нес­по­ді­ва­ні­шою ста­ла ін­фор­ма­ція про те, що «Та­бу­ла Ра­са» по­ча­ла за­пис но­во­го аль­бо­му. Це по­ро­ди­ло хви­лю плі­ток про гурт та йо­го со­ліс­та. Чо­го тіль­ки не до­ве­лось по­чу­ти: і про за­хоп­лен­ня Ла­по­но­го­ва нар­ко­ти­ка­ми, і про мо­нас­тир, у який він ні­би­то по­дав­ся. Щоб якось про­яс­ни­ти си­ту­а­цію, ми ви­рі­ши­ли зус­т­рі­ти­ся з Оле­гом, аби з пер­ших уст до­ві­да­тись про ос­тан­ні но­ви­ни.

З приходом осінніх дощів киянам нагадує про себе проблема стічних вод. Традиційно навіть після незначних опадів авто починають «плавати» по столичних вулицях у повному сенсі цього слова. Фахівці стверджують, мовляв, уся біда в тому, що труби для мережі дощової каналізації «мостили» ще в радянський час, тому їх товщина була розрахована неточно. «В такі вузенькі труби, як вони є, у нас вода просто не встигає стікати», — переконують вони.